Більше, ніж через місяць після парламентських виборів в Україні, країна залишається в стані невизначеності з лідерами через затягування переговорів щодо нового уряду. Хоча урядова коаліція у складі Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) та президентського блоку «Наша Україна – Народна самооборона» (НУНС) здавалася вірогідною з часу оприлюднення попередніх результатів, довготривалі переговори припускають, що це не вирішене питання. Дехто в НУНС закликає натомість до створення коаліції з партією теперішнього Прем’єр-міністра Віктора Януковича.

В’яле просування з формуванням нового уряду призвело до розчарування не тільки українських виборців, але і міжнародних інвесторів та посадовців, яким доводиться чекати, щоб визначитися із зустрічами, угодами та майбутніми планами. Зрештою, важко вести переговори про такі речі, як членство в СОТ, візові протоколи, майбутні газові угоди та запровадження домовленостей про співпрацю з ЄС, якщо досі незрозуміло, хто буде головним наступного місяця.

Це особливо проблематично, оскільки новий уряд на чолі з Юлією Тимошенко, колишнім прем’єр-міністром та нинішнім лідером опозиції, значно відрізнятиметься від уряду Януковича. Зокрема, якщо уряд Януковича суттєво сповільнив реформи, включаючи необхідні для вступу до СОТ, Тимошенко налаштована на проведення швидких реформ у західному стилі. Не дивно, що найбільшого прогресу в питанні наближення до членства в СОТ з 2004 року було досягнуто за час семимісячного прем’єрства Тимошенко.

Однак, для того, щоб повернутися на посаду прем’єр-міністра, Тимошенко потрібна підтримка «Нашої України – Народної самооборони» президента Ющенка. Хоча переважна більшість членів НУНС рішуче підтримують таку коаліцію, невеличка група з приблизно 15 депутатів цього блоку надає перевагу коаліції з Партією регіонів Януковича. Крім того, Ющенко без особливого захоплення поставився до ідеї прем’єрства жінки, яку він вважає суперником, особливо з огляду на те, що посада прем’єр-міністра майже рівна за повноваженнями посаді президента. Та сама проблема сприяла її звільненню у 2005.

Процесу переговорів також заважали незрозумілі затримки з подачею протоколів підрахунку голосів до Центральної виборчої комісії, а також вже відхилені судові позови щодо результатів виборів.

Попри політичний застій внаслідок відсутності чіткого плану формування уряду, більшість українських політиків здаються байдужими. Сьогодні цілком ймовірно, що новий парламент не збереться до кінця наступного тижня. Голосування за новий уряд може зайняти ще один тиждень. Заклики Блоку Юлії Тимошенко та його союзників в НУНС терміново затвердити коаліційний уряд не знайшли жодного відгуку.

Сценарій саме такий, якого, як сподівалися посадовці ЄС, Україні вдасться уникнути. З часу відставки Тимошенко у вересні 2005 країна загрузла в серії політичних криз. У березні 2006 Ющенко та Тимошенко не змогли подолати розбіжності після чергових парламентських виборів для того, щоб сформувати нову коаліційну більшість та уряд. Натомість, після майже п’яти місяців переговорів, протягом яких країною керував тимчасовий уряд, Ющенко погодився на прем’єрство Януковича, його суперника по президентським виборам 2004 року. Досягнуті домовленості так і не було виконано, що призвело до розпуску Ющенком парламенту та дострокових виборів, які відбулися минулого місяця.

Найгіршим сценарієм для України було б повторення цих помилок. Та все ж, Ющенко неохоче ставиться до ідеї створення коаліції з БЮТ. У своїх останніх закликах до створення “демократичної коаліції” він рідко згадує ім’я Тимошенко або назву її блоку.

Зовсім недавно Ющенко заявив, що підписання політичними лідерами країни нового “універсалу єдності” “вітатиметься”. Перший такий універсал було підписано Ющенком, Януковичем та іншими партійними лідерами у 2006, той документ на п’ять сторінок мав закласти основи всіх майбутніх політичних рішень в країні. “Було створено основи визначення внутрішньої та зовнішньої політики України, її цілісності,” – казав тоді Ющенко.

Тимошенко відмовилась підписувати цей документ, заявивши, що він не буде виконуватися. По суті, цей документ було призначено для того, щоб усунути всі розбіжності між партіями змусивши їх виконувати одну нечітку “національну” програму. Після підписання універсалу, Ющенко подав кандидатуру Януковчиа на посаду прем’єр-міністра.

Менш, ніж за два місяці, від універсалу не залишили каменя на камені. “Процес інтеграції України до СОТ підривається, програма вступу України до ЄС по суті зупинена, а також рішуче блокується вступ України до НАТО,” – завив блок Ющенка. Блок також заявив, що Янукович не дотримується політики, узгодженої в універсалі. Менш ніж за рік Ющенко розпустив парламент, звинувативши партію Януковича у “зраді”.

Та все ж, як це не дивно, Ющенко розглядає можливість повторення тієї самої ідеї. Існують всі шанси, що Тимошенко знову відмовиться підписувати “універсал єдності” з партією Януковича та комуністами, оскільки їхні програми значно відрізняються. А це може створити новий привід для незгоди між цими двома колишніми помаранчевими лідерами.

Для того, щоб заспокоїти побоювання Ющенка, Тимошенко запропонувала новий сміливий Закон про опозицію, який дав би партії Януковича, як найбільшій в опозиції, безпрецедентні права контролю парламентських комітетів та нагляду за бюджетним процесом. Вона також погодилась надати опозиції нову посаду Віце-прем’єра зі зв’язків з парламентом та декілька портфелів заступників міністрів. Зважаючи на такі поступки незрозуміло, навіщо потрібен новий універсал.

Поки продовжуються ці дискусії, українці сидять і чекають на новий уряд, так само, як вони це робили більшу частину останніх двох років. З Помаранчевої революції 2004 року в Україні було три прем’єр-міністри, а також відбулася велика кількість змін на рівні міністрів. Повних 13 місяців цього часу уряди були змушені діяти в якості виконуючого обов’язки, не маючи змоги запровадити зміни або нові ініціативи. Протягом восьми місяців поточного року після розпуску в країні немає функціонуючого парламенту. Але українські лідери не поспішають оголошувати про створення нового уряду.

Можливо, це спрямовано частково для того, щоб змусити Тимошенко до поступок, а частково для того, щоб окремі особи мали змогу максимально збільшити свої неформальні “бонусні пакети при звільненні”. Не секрет, що в Україні уряди та/або міністри, у яких звершуються повноваження, зазвичай отримують (або створюють) “угоди”, що передбачають майнові або фінансові бонуси від держави. Більше часу означає більшу кількість угод, а також більший дефіцит бюджету для нового уряду.

У той самий час, західні уряди дивує неспроможність України сформувати стабільну парламентську більшість та кабінет. Перед виборами декілька західних представників у приватних розмовах припускали, що після голосування у лідерів України буде чудова нагода продемонструвати їхню здатність працювати ефективно, рішуче та продуктивно, здатність, яку вони не змогли проявити в минулому. Хоча з часу Помаранчевої революції було зроблено багато обіцянок, мало з них було дотримано. Україна не спромоглася реформувати свою податкову, митну, судову та безпекову системи. Якщо країна і надалі перебувати в політичній кризі, нерішучості та безладі, вона ризикує не тільки розсердити виборців, але і втрати свою міжнародну довіру.

Таммі Лінч, Старший науковий співробітник Інституту дослідження конфліктів, ідеології та політики Бостонського університету

THE ISCIP ANALYST : Аналітичний огляд подій у країнах колишнього Радянського Союзу (Volume XIV, Number 4, 1 November 2007)