Оксана Башук-Хепберн
3 серпня 2006
Відтоді, як російські війська були готові втрутитися і не дозволити українцям обрати свого кандидата тими холодними днями грудня 2004 року, в Україні не було такої потреби у добрих прозахідних радниках, як останнім часом. Київ переповнений радниками, які приїхали з Росії та з країн Заходу. Російські добре відпрацьовують свої високі зарплати. Їхні протеже з Партії регіонів цілком можуть формувати новий кабінет. Тих же, хто пропонував свої поради Президентові Віктору Ющенку (принаймні тих, хто належить до так званого "прозахідного табору"), варто було б звільнити без вихідної допомоги. Дії Президента були настільки бездарними, що не піддаються розумінню.
Почати з того, що він створив політичний вакуум, але ж у політиці це – чи не найгірше лихо. Юлія Тимошенко усвідомила небезпеку і взялася збивати "помаранчеву" коаліцію відразу, як тільки її блок отримав найбільшу кількість місць серед трьох "помаранчевих" партій на парламентських виборах 26 березня 2006 року. Замість відкритої руки, президентська кишенькова партія "Наша Україна" простягнула їй кулак. Переговори, які то припинялися, то відновлювалися, розтягли створений вакуум на три місяці. Що, власне, й дозволило Віктору Януковичу і його проросійській, олігархічній Партії регіонів практично вкрасти перемогу у "помаранчевих" сил.
Політичний вакуум надав друзям із Заходу можливість запропонувати свою пораду з питання про те, як зрушити справу з мертвої точки. Варто було надавити на Президента, щоб той зробив необхідний крок і знову призначив Тимошенко на пост прем’єр-міністра, – і це консолідувало би владу та дало б Україні уряд прозахідних реформаторів. До того ж, це вирішило б найбільш нагальну з проблем і захистило б енергетичний сектор України від зазіхань Росії.
Очевидно, що така опіка так і не була створена. У березні, незадовго до парламентських виборів, високопоставлені західні радники запевняли мене, начебто найкращим виходом для України стане тристороння коаліція: Президент від "Нашої України" буде лідером нації, пост прем’єр-міністра дістанеться Тимошенко або Партії регіонів, а партія, що залишиться без крісел, дасть парламенту спікера.
Цей сценарій мене занепокоїв. А як щодо покарання за фальсифікацію результатів президентських виборів 2004 року? Що робити з величезними розбіжностями в політиці? Що буде з орієнтованістю Партії регіонів на Росію? Хто сформує опозицію? Здавалося, все це нікого не турбувало. Деякі західні радники, які допомагали скинути комунізм в Україні у 1991 році, які не дозволили шахраю Віктору Януковичу вкрасти президентство, були готові поступитися цими досягненнями. Як відомо, не потрібно було навіть і цього. "Помаранчеві" сили, яких утримувала на поверхні значна перемога Тимошенко, отримали необхідну кількість місць у парламенті. Їм не потрібно було йти на компроміс із "Регіонами". Так чому ж Президент пішов на це, не почавши діяти своєчасно та створивши політичний вакуум?
В Україні розповідають не дуже пристойний анекдот наступного змісту. Президент, боксер Володимир Кличко і зірка футболу Андрій Шевченко прогулюються парком, штовхаючи перед собою коляски й обговорюючи майбутнє своїх синів.
"Подивіться на його щелепу, на кулаки, – каже Кличко. – У мого сина всі задатки доброго боксера".
Дитина в колясці Шевченко вимахує ніжками в повітрі. "Немає жодного сумніву: мій син стане першокласним футболістом". "А яке майбутнє чекає на твого сина?" – запитують вони Ющенка. Той схиляється над коляскою й відповідає: "Бути йому Президентом. Забруднив пелюшки, але сидить тихо".
Історія не згадає про поганих радників. Вона не простить Президентові проваленого "помаранчевого" уряду і країни, що так і не вийшла на новий рівень демократичної зрілості. Сьогодні його підтримують менше 10 відсотків населення. Це пояснюють безліччю причин. Так чи інакше, з кожним днем стає все зрозуміліше, що Тимошенко позбавилися, щоб вона не заважала Росії прибрати до рук український енергетичний сектор. Прості люди налякані можливістю того, що контроль над газотранспортною системою України перейде до Росії.
Багато хто вважає, що цього не трапилося б, стань Тимошенко прем’єр-міністром в українському уряді. Вона боролася б із можливістю подальшого посилення російського контролю над енергетичними активами України та дохідливо пояснила б усю небезпеку подібної концентрації Заходу.
Складно зрозуміти, чому Захід, і особливо Сполучені Штати, дозволили політичній ситуації в Україні погіршитися настільки, – і це саме в той момент, коли енергетичне домінування Росії викликає загальносвітову заклопотаність, а тон її політичної полеміки робиться все агресивнішим. Немислимо, щоб Америка та всі інші проспали Україну. І все ж таки це трапилося. І вже не вперше.
Згадайте, як Захід, услід за Сполученими Штатами, погодився зосередити атомний потенціал колишнього СРСР (поділений між Росією, Україною й Казахстаном) у руках Росії. Далі, як інтерес України щодо вступу до НАТО приблизно десять років тому виявився зам’ятим через російські заперечення. Кепські рішення були ухвалені тоді, і от тепер знову. Якщо дозволити Росії отримати контроль над децентралізованим енергетичним сектором СРСР шляхом придбання української "труби", та одержить енергетичну перевагу не тільки на території України, але й у глобальному масштабі. Як кажуть українці, "з такими друзями й радниками, навіщо нам вороги?"
Схоже, Тимошенко усвідомлює всю важливість своєчасних політичних кроків і всю небезпеку політичних вакуумів. Вона розуміє необхідність вихопити контроль над енергетикою з рук Росії. Вона розуміє, що таке влада. Ще працюючи на посаді прем’єр-міністра, вона привселюдно оголосила, що не розділить влади з Партією регіонів. Їм доведеться стати опозицією урядові, доводила вона.
На даному етапі переговорів, що відбуваються між партіями з "помаранчевої" коаліції, стало б неоціненним проривом, якби розумні друзі із Заходу запропонували б їм лікнеп з правильного демократичного керування: опозиція правлячому уряду означає служіння людям, а не самій собі. Такий просвітительський захід міг би зіграти свою роль. Замість цього в президентських апартаментах "помаранчеві" сили довго каламутили політичну воду розмовами з Партією регіонів про розподіл влади й кандидатів на пости голів міністерств і комітетів. Розмови тягнуться дотепер.
Після того, як її право очолити уряд було розтоптане лідером партії соціалістів Олександром Морозом й – рівною мірою – створеним політичним вакуумом, Тимошенко знову демонструє своє тверде розуміння того, як працює демократія. На відміну від членів президентської "Нашої України", вона не стала випрошувати у Партії регіонів посади, що залишилися. Вона усвідомила, що такий крок звів би нанівець політичну ефективність її блоку. Замість цього вона оголосила про свій намір піти в опозицію.
Це рішення повинне послужити їй гарну службу. За умови, що вона й надалі буде наслідувати західну парламентську модель, її команда отримає можливість сформувати тіньовий кабінет, давати свою критичну оцінку політиці майбутнього уряду, відповідати на неї ліпшими варіантами рішень і з’являтися у засобах масової інформації як альтернатива уряду. Все це нагромадиться й принесе свої плоди до наступних виборів в Україні.
Україна важко засвоює політичні уроки; можливо, для неї це – єдиний спосіб. Проте, за кепські підказки необхідно спитати з політиків і радників, а, з огляду на події трьох останніх місяців, варто говорити й про їх профнепридатність. Це теж частина процесу засвоєння основ демократії.
Оксана Башук-Хепберн – консультант, що регулярно відвідує Україну у справах. Вона також пише книгу про свої враження.
Переклад з англійської – tymoshenko.com.ua
