Тарас Кузьо
3 серпня, 2006
Одним з найбільш вражаючих аспектів правління Віктора Ющенка стало його небажання або незацікавленість у зв’язках з громадськістю та громадській думці, як в Україні, так і за кордоном. Адміністрація Ющенка та "Наша Україна" проігнорували громадську думку про необхідність возз’єднання "помаранчевої" коаліції після виборів березня 2006 року, яка панувала в Україні серед прихильників Помаранчевої революції, а також у США та на Заході загалом. Коаліцію утворили лише напередодні кінцевого терміну у червні, але вона одразу розвалилася, що призвело до поточної політичної кризи.
Ігноруючи внутрішню та закордонну громадську думку, адміністрація Ющенка загнала себе в кут. Обидва варіанти вибору, які стоять перед Ющенком, навряд чи йому до смаку: висунути кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра чи розпустити парламент та провести дострокові вибори. Перше зробило б Ющенка Президентом-слабаком, а друге – "Нашу Україну" політичною силою-невдахою.
Помаранчева революція не повинна була б розвиватися таким чином, якби Президент та "Наша Україна" відстоювали один із головних ідеалів Майдану. Коли українці вийшли на вулиці під час Помаранчевої революції, вони прагнули змінити відносини зі своїми правителями.
Пострадянські відносини продовжували радянський підхід, за яким "новий клас" живе в іншому світі, ніж його "суб’єкти". Помаранчева революція була закликом до правлячих еліт почати ставитися до своїх "суб’єктів" як до громадян; тобто піднести ці відносини з євразійських до європейських норм. Згадайте гімн Помаранчевої революції: "Ми – не бидло! Ми – України дочки й сини!"
Основною ідеєю мало стати те, що правлячі еліти дослухаються до цього та діятимуть відповідно до громадської думки. Але Ющенку не вдалося стати Президентом, який вміє слухати.
Прибічникам Помаранчевої революції так і не сказали, чому "бандити" (тобто колишній Президент Кучма та його вищі посадовці) так і не постали перед правосуддям і сьогодні очолюють ключові комітети у парламенті. Коли засоби масової інформації, які щойно стали вільними, ставили незручні питання, – на зразок того, чому Роман Зварич має право бути міністром юстиції без відповідної кваліфікації, підробивши своє резюме, або питання про сина Президента, – їм наказували перестати питати або засуджували.
Президент Ющенко так і не пояснив, чому він відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко після того, як лише трьома тижнями раніше назвав його "найкращим урядом в Європі". Так само прем’єр-міністр Юрій Єхануров не пояснив, чому погані олігархи раптом стали "хорошою національною буржуазією".
Кожне опитування, проведене після березневих виборів, показувало, що переважна більшість "помаранчевих" виборців у "Нашій Україні", Блоці Юлії Тимошенко та Соціалістичній партії хотіли бачити відроджену "помаранчеву" коаліцію. Проте, "Наша Україна" та Президент Ющенко приписали собі заслугу проведення перших вільних виборів в Україні і водночас проігнорували той факт, що "Наша Україна" посіла третє місце.
Українці також підтримали Помаранчеву революцію, оскільки вони вірили, що Ющенко та інші "помаранчеві" лідери відрізняються від колишніх. Криза вересня 2005 року, затягнуті коаліційні переговори після виборів 2006 року та липнева криза довели багатьом українцям, що це припущення, зроблене на Майдані, було невірним.
Політики з "Нашої України" та Соцпартії не довели, що вони відрізняються від політиків часів Леоніда Кучми. Тільки блок Тимошенко твердо відстоює свою позицію і відмовляється вести переговори з Януковичем.
Якщо б "Наша Україна" була першою на виборах-2006 у "помаранчевому" таборі, як вони і очікували, "помаранчеву" коаліцію було б засновано ще у квітні, а Єхануров став би прем’єром. Єдиною причиною затягування переговорів та ігнорування думки "помаранчевих" була антипатія Президента Ющенка та "Нашої України" до Тимошенко, яка мала право вимагати цю посаду, оскільки її блок був першим у "помаранчевій" команді.
Замість того, щоб дослухатись до "помаранчевих" виборців, "Наша Україна" (скоріш за все за відома Президента) одночасно проводила переговори зі своїми "помаранчевими" партнерами та Партією регіонів. Ця дволичність у поєднанні з затягуванням переговорів лише сприяла зміцненню думки про безнадійний розкол "помаранчевого" табору.
На міжнародній арені адміністрація Ющенка також ігнорувала зв’язки з громадськістю та громадську думку. І це дивує, оскільки під час виборів 2004 року табір Ющенка мав найкращі зв’язки з громадськістю на Заході.
"Прозахідний" Президент Ющенко та "Наша Україна" проігнорували поради США та НАТО після березневих виборів, які пов’язували відродження "помаранчевої" коаліції з Планом дій щодо членства у НАТО та самим членством у НАТО (без підтримки конкретного кандидата на посаду прем’єр-міністра).
Єдиним висновком з цього є те, що особиста ворожість до Тимошенко стала важливішою політикою, ніж прислухатися до найкращих друзів України на Заході. Ця ворожість стала важливішою за членство у НАТО, яке з сьогоднішньою "антикризовою" коаліцією є все більш ілюзорним.
З часу обрання Ющенка його адміністрація постійно ігнорувала формування західної думки. Ні адміністрація Президента, ні "Наша Україна" не скористалися послугами західних піар-компаній.
Єдиним поясненням є зарозумілість, яка приходить разом із владою, а також недоречне переконання, що немає потреби формувати західну думку, оскільки вона у будь-якому випадку підтримувала "помаранчевих". Це призвело до численних помилок у зв’язках з громадськістю, коли Президент Ющенко та голова його секретаріату Олег Рибачук давали інтерв’ю на західному телебаченні.
Працівники секретаріату Президента пояснили автору, як вони інструктували Рибачука перед його інтерв’ю у BBC Hardtalk. Ці поради та інструкції було повністю проігноровано, результатом чого стало те, що всі визнають втраченою можливістю та піар-катастрофою.
Порівняймо це з Януковичем. Під час виборів-2004 його уряд найняв компанію з Вашингтону, яка займається зв’язками з громадськістю, але її поради також проігнорували, а сам Янукович цілком покладався на російських політтехнологів.
Під час виборів-2006 він найняв нову американську фірму зі зв’язків з громадськістю, якій дещо вдалося змінити його імідж та імідж його старших лейтенантів. За іронією Партія регіонів є єдиною політичною партією, яка користується послугами американських радників з питань зв’язків з громадськістю, а Президент Ющенко, "Наша Україна" та блок Тимошенко проігнорували це питання.
Повернення Януковича на посаду прем’єр-міністра стане доказом неспроможності Ющенка впроваджувати у життя ключові цінності Помаранчевої революції і стати Президентом, який вміє слухати. Він мав би здійснити те, що він пообіцяв на Майдані.
Тарас Кузьо – старший співробітник Німецького Фонду Маршала США, ад’юнкт-професор в Інституті європейських, російських та євразійських досліджень Університету Джорджа Вашингтона.
Переклад з англійської: прес-служба БЮТ
