27 липня 2006
Волтер Пархоменко
Кажуть, чудеса іноді трапляються. А ще кажуть, що старі звички важко побороти.
Сьогодні в Україні, після краху 6 липня коаліції, що проіснувала всього два дні, схоже, лише диво може змусити роз’єднані демократичні сили коли-небудь об’єднатися і сформувати ще одну "помаранчеву" коаліцію в парламенті. Особисті амбіції "помаранчевих" лідерів та їхнє розчарування від зроблених компромісів і упущених можливостей продовжують тягти їх у різні боки, попутно вбиваючи надії та сподівання мільйонів українців, які хоробро підтримали цих самих людей у важкі дні Помаранчевої революції.
Невже демократичні сили остаточно зайшли у глухий кут без усякої надії на возз’єднання і втілення в життя ідеалів Помаранчевої революції? Не обов’язково.
Сьогодні в руках у Віктора Ющенка все ще є крихітна, вже третя можливість вдихнути нове життя у Помаранчеву революцію. Перша така можливість виникла на Майдані, коли незліченна кількість громадян України повстали проти явної фальсифікації результатів президентських виборів і закликали покласти кінець корумпованим, репресивним діям колишнього Президента Леоніда Кучми. Друга можливість виникла з недавнім формуванням "помаранчевої" коаліції в парламенті, яку вважали чимось само собою зрозумілим, але яка швидко розсипалася через сильний опір у рядах демократичної коаліції Петру Порошенку – вкрай спірній кандидатурі на пост спікера парламенту, висунутій Президентом.
Сценарій, необхідний для виникнення рідкісної третьої можливості об’єднати демократичні сили України та, ймовірно, сформувати парламентську більшість, навряд чи опиниться на президентському столі, з огляду на очевидний брак стратегічного мислення у питаннях внутрішньої політики, що демонструють його радники. Цей сценарій вимагає від Президента взяти на себе всю відповідальність за те, що відбувається, й зробити кілька важливих кроків.
Цей сценарій вимагає від Президента діяти прямо; він повинен зважитися розпустити парламент після 25 липня, як того вимагає Конституція, і оголосити нові вибори, як це запропоновано законом. Президентський блок "Наша Україна", разом із Блоком Юлії Тимошенко, представляють переконливі підстави, що виправдують таке рішення. Більше того, розпускаючи парламент, Президент відкидає як помилкове широко розповсюджене серед українських політологів уявлення про те, що його власний політичний блок і демократичні сили в цілому можуть лише втратити підтримку виборців при повторних парламентських виборах.
Потім розгортається наступний сценарій:
Крок 1. У прийнятті рішень Ющенко виривається з тісного вже і досить амбіційного кільця своїх "найкращих і найяскравіших радників", які мало що змогли продемонструвати у сфері внутрішньої політики за останні півтора року, крім незручності від поразки президентського блоку "Наша Україна" в ході проведених у березні парламентських виборів та неухильного зниження підтримки виборцями самого Президента і його блоку відтоді.
Крім того, Президент демонструє незвичайну прямоту, рішучість та ініціативу, роблячи перший крок до справжнього, щиросердого примирення з Юлією Тимошенко, її блоком та іншими демократичними силами. Звичайно, Тимошенко готова до цього, вона може і хоче залишити позаду колишні конфлікти й підтримати ініціативу Президента. Двох лідерів зводить разом стурбованість поразкою новоствореної демократичної коаліції в парламенті, а також великими політичними катаклізмами, що загрожують країні.
Крок 2. На тривалій емоційній прес-конференції перед телекамерами Ющенко і Тимошенко об’єднують зусилля напередодні старту передвиборної кампанії. В окремих заявах кожен із них відкриває своє серце перед нацією і з нотами жалю й покаяння визнає минулі помилки, різницю в особистих манерах роботи і клянеться пліч-о-пліч працювати на благо народу взагалі й заради перемоги демократичних сил у майбутніх виборах, зокрема.
Телевізійний виступ демократичних лідерів – подія історична, вона впорскує порцію адреналіну в жили нації, яка страждає від політичної втоми і вимотаних нервів. Міжнародне співтовариство, розчароване недавнім крахом "помаранчевої" коаліції, із завмиранням серця й схваленням спостерігає за тим, що відбувається на екрані. Сам цей факт ще сильніше наповнює українців гордістю від усвідомлення важливості моменту.
Крок 3. Ющенко і Тимошенко не дають напрузі спадати. Вони продовжують показувати людям, що вони – справжня демократична команда, що буде працювати в тісному тандемі й далі, коли вибори залишаться далеко позаду. Вони використовують усі можливості засобів масової інформації, щоб донести до всієї нації повідомлення: доля демократії в Україні під серйозною загрозою, існує цілком реальна небезпека того, що, повернувшись до влади, Віктор Янукович і його Партія регіонів породять найширшу корупцію в політиці й бізнесі, як вони це робили у часи Президента Кучми.
Підкріплюючи це послання, Ющенко бере на себе основну роботу з інформування, щоб донести сказане до людей і добитися їхньої підтримки. За останні півтора року він був не спроможний проробляти це хоч якось регулярно. Ця фатальна помилка прискорила, і в чималій мірі, втрату народної віри у свого Президента й у демократичну коаліцію взагалі.
Яскраве та щире возз’єднання Президента і Тимошенко могло б внести помітні зміни у нинішні тенденції української політики. Можливо, воно дало б демократам достатньо голосів, щоб перекинути політичну кеглю Віктора Януковича разом із його партією.
Ющенку нема чого втрачати, а натомість він може отримати все, якщо тільки вирішить втілити цей сценарій. Довіра народу до Президента місяцями повільно, але вірно розмивалася, і зараз вже досягла найбільш низької відмітки за всю історію цієї посади: такими є результати нещодавніх опитувань суспільної думки, проведених в Україні. Якщо пропоноване возз’єднання з Тимошенко буде міцним і нітрохи не млявим або театральним, він зможе перебороти цю досить негативну тенденцію, водночас пробиваючи дорогу для демократичних сил у країні. Зрештою, українці – дуже доброзичливий, толерантний і сентиментальний народ, що бачить мало доброго в загибелі Помаранчевої революції – поворотного моменту в багатій на події історії своєї країни й потужному джерелі гордості.
Наскільки реалістичний описаний сценарій, беручи до уваги реалії сучасної української політики? Не дуже, але й неможливим його також не назвеш. Для його здійснення не потрібне навіть диво. Втім, потрібним буде дещо інше, що зустрічається чи не рідше, – політична мужність.
Але чи зустрічається в політиці такий феномен, як політична мужність? У 1955 році ще тоді молодий сенатор від штату Масачусетс на ім’я Джон Кеннеді описав його у своїй книзі "Профілі мужності", якій потім присудили Пулітцерівську премію. У ній молодий сенатор навів вісім прикладів того, як у минулому його старші колеги – люди подібні до Джона Квінсі Адамса – замість того, щоб зосереджуватися на власній кар’єрі, поодинці витримували колосальний політичний і соціальний тиск, виявляючи приголомшливу прямоту свого характеру – ту якість, яку великий американський письменник Ернест Хемінгуей визначив як "гідність, що не здригнулася під обстрілом".
Вирішальне питання звучить так: чи зможе Ющенко знайти в собі політичну мужність, щоб утворити щирий союз із Юлією Тимошенко, своєю колишньою соратницею по "помаранчевій" силі та нинішнім політичним опонентом, що так часто змушував кров скипати в його жилах? Для цього йому доведеться попрощатися зі старими звичками.
Йому доведеться стати Президентом із твердою рукою – таким, котрий не стане пасивно спостерігати за тим, що відбувається на круглих столах, що нескінченно обговорюють, варто або не варто вплутуватися в кризу, коли Рим вже палає. Президентом, який візьме на себе відповідальність за політичні помилки замість того, щоб грати в політику, яка нагадує гру із назвою "Кого б мені зробити винним?" Таким Президентом, котрий не стане повторювати затерті банальності, не стане ховатися за спинами самовпевнених радників із добре підвішеними язиками, а, скоріше, змусить себе подивитися людям в очі й звернутися до них з телевізійного екрану в самий розпал національної кризи. Президентом, який у цей розпачливий момент зуміє поступитися власними політичними амбіціями і партизанськими методами, щоб в інтересах народу зробити те, що слід зробити.
І якщо Президент Ющенко зуміє знайти в собі політичну мужність, стане зрозумілим одне: в України з’явиться крихітний третій шанс урятувати Помаранчеву революцію, об’єднати демократичні сили і, можливо, повернути їх у владу як парламентську більшість. І, поза всяким сумнівом, ще багато поколінь українців будуть дякувати своєму Президентові за те, що він знову підтримав країну, яка похитнулася на своєму шляху до демократії та Європи.
Волтер Пархоменко – доктор філософії, старший науковий співробітник Атлантичної ради Сполучених Штатів, що перебуває зараз в Україні.
Переклад з англійської – tymoshenko.com.ua
