Аналіз та коментарі: Теммі Лінч

Опубліковано: The ISCIP Analyst, volume XII, number 7
Бостонський університет (США)

24 липня 2006

Майже два роки тому близько мільйона людей в Україні об’єдналися, щоб висловити протест проти режиму, який придушував їхню свободу, культивував глибоку корупцію, сфальсифікував вибори та мав причетність принаймні до одного вбивства. Ці люди зібралися на Майдані Незалежності і вигукували заклики “Бандитів у тюрми!”, “Свободу!” та “Ющенко – Президент!”.

Їхні протести стали наслідком президентських виборів, які всі офіційні міжнародні організації спостерігачів визнали нечесними на невільними. Під час виборів уряд тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича, за повідомленнями, використовував державні ресурси та високооплачувані “приватні” служби безпеки для того, щоб, окрім всього іншого, підкупити та залякати виборців, а також підробити підрахунок голосів у деяких регіонах.

Після 17 днів протестів вибори було визнано недійсними, проведено нове голосування, і Україна привітала свого нового Президента Віктора Ющенка.

“Народ переміг!” – казала Аня після оголошення про обрання Ющенка. “70 років ми були рабами”, – казав Андрій. “У 1991 ми отримали свободу на папері, але це все ще було рабство, тільки господарі інші. Тепер люди хочуть підняти голови. Люди прагнуть свободи... Це була перемога нації”. (Інтерв’ю автора, грудень 2004, Майдан Незалежності, Київ.)

Як же все змінили два роки.

18 липня кандидатуру Віктора Януковича було знову висунуто на посаду прем’єр-міністра новою парламентською більшістю. З того часу, як Україна стала парламентсько-президентською республікою, Янукович – людина, зганьблена, дискредитована, яка буквально перебувала у вигнанні у 2004-му – може тепер отримати більшу владу, ніж Президент.

Через два дні блок колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко на знак протесту покинув приміщення парламенту, а члени блоку накрили свої місця величезним прапором України і закликали Президента розпустити парламент.

Повернення Януковича офіційно сталося внаслідок розпаду 7 липня “помаранчевої” коаліції демократичних сил, до складу якої входили партії, що очолили революційні протести – “Наша Україна” Віктора Ющенка, Блок Юлії Тимошенко та Соціалістична партія. Але насправді цей процес був набагато довшим – він розпочався у вересні 2005 року, коли Ющенко відправив у відставку Юлію Тимошенко з посади прем’єр-міністра, таким чином розколовши “помаранчеву” команду, і загострився після парламентських виборів у березні 2006 року.

В результаті парламентських виборів три “помаранчеві” партії разом могли б закріпити незначну більшість і швидко сформувати коаліцію для того, щоб утворити уряд.

Але прикре третє місце партії Президента Ющенка після серії (юридично не доведених) звинувачень у корупції проти людей, чиї імена знаходились на вищих рядках передвиборчого списку, зробило переговори дуже складними. Ні Ющенко, ні його однопартійці не спромоглися змиритися з тим, що їхня партія посіла третє місце за блоком колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, яка до того завжди була молодшим союзником.

Але у березні заклики Тимошенко припинити корупцію та виконати “завдання Майдану” знайшли відгук у виборців. Її партія отримала 22% голосів і випередила “Нашу Україну” Ющенка з 14% та Соціалістів із 5%. Після перерозподілу голосів партій, що не подолали прохідний виборчий бар’єр, ці три партнери мали б більшість у 239 з 450 депутатів.

Проте Ющенко і “Наша Україна” все затягували, очевидно сподіваючись, що відклавши підписання коаліційної угоди, вони отримають кращі дивіденди. Найбільшим, звичайно, був пост прем’єр-міністра, на який одразу почала претендувати Тимошенко як лідер найбільшої у потенційній коаліції партії. “Наша Україна” офіційно заперечила це, посилаючись на те, що саме їхня партія як партія Президента має обирати прем’єр-міністра.

“Наша Україна” також вдалася до “таємних” переговорів (хоча про них широко повідомлялося в засобах інформації і їхнє проведення підтвердили окремі члени партії) з партією, яка отримала перше місце на виборах, – Партією регіонів Віктора Януковича. На базі підтримки густонаселених російськомовних східних регіонів країни партія Януковича отримала 32% голосів.

Гра у кішки-мишки “Нашої України” з Блоком Юлії Тимошенко та Партією регіонів тривала майже три місяці, залишаючи країну на виконуючий обов’язки уряд. Без сумнівів, у “Нашої України” було складне завдання та складний вибір, які ніколи не полегшувались вимогами Блоку Юлії Тимошенко.

Але зволікання Ющенка з вибором на користь об’єднання з його колишніми революційними партнерами коштувало дорого. За цей час Партія регіонів встигла значно переграти “помаранчеву” команду. “Регіони” спромоглися за спиною Ющенка “викрасти” Соціалістичну партію.

Лише через кілька днів після проголошення “Нашою Україною”, Блоком Юлії Тимошенко та соціалістами їхньої коаліції демократичних сил, лідер соціалістів Олександр Мороз перейшов на іншу сторону та об’єднав свою партію з комуністами та Януковичем, утворивши нову більшість. З парламентської трибуни Тимошенко заявила, що з рук в руки перейшли величезні суми грошей, а депутати її фракції вигукували “Мороз – Іуда!”. Не зважаючи на це, “демократична більшість” закінчилася, так і не встигши початися.

Цей епізод дивно та зловісно нагадував ситуацію після парламентських виборів у 2002 році.

Тоді “Наша Україна”, Блок Юлії Тимошенко й соціалісти офіційно намагалися утворити більшість з деякими членами Комуністичної партії та позафракційними депутатами. Однак, одночасно з переговорами про створення першої “демократичної більшості” в Україні, Ющенко також вів переговори з партією тодішнього Президента Кучми “За єдину Україну”.

В обмін на обіцянку висунути його кандидатуру на посаду прем’єр-міністра Ющенко, за деякими повідомленнями, погодився працювати з “Єдиною Україною” замість співпраці з Блоком Юлії Тимошенко та соціалістами. Але в останній момент “Єдина Україна” відмовилась від своїх обіцянок, використала різноманітні прийоми для переконання деяких депутатів кинути “демократичні сили” та створила більшість без Ющенка, Блоку Тимошенко й соціалістів.

“Угода про призначення Віктора Ющенка на посаду прем’єра була чудовою приманкою, – казала у той час Юлія Тимошенко. – Поки “Єдина Україна” робила шоу з обговорення деталей угоди з Ющенком, посадовці активно відтягували депутатів з опозиційної більшості”.

Партія регіонів також використала посаду прем’єр-міністра як приманку у 2006 році. За деякими повідомленнями партія заявила, що дозволить “Нашій України” висунути кандидата на прем’єра – чого б не зробив Блок Юлії Тимошенко.

Проте, здається, що цю пропозицію могли зробити для того, щоб її все ж виконати; Янукович приватно повідомив деяким офіційним особам, що він погодився відмовитись від посади. Зрештою, Ющенко відмовився від цієї пропозиції. Але виявляється, що це зволікання непоправно зашкодило “помаранчевій” коаліції.

За іронією, про цю шкоду попереджала Тимошенко. “Це стало б трагедією, – сказала вона 29 березня, – якби ми втратили шанс сформувати коаліцію трьох сил. Ми б втратили всі ці голоси... якби ми змарнували час... У 2002 році ми втратили шанс створити таку коаліцію. Я не хочу повторювати цю помилку й ті жахливі наслідки.

Я не хочу, щоб все закінчилося так само. Я звертаюсь до “Нашої України” та всіх лідерів блоку з проханням ні за яких умов не затягувати ці переговори”.

Тоді соратники Тимошенко приватно говорили про те, що представники Партії регіонів почали кликати до себе різних депутатів та пропонувати їм різні засоби заохочення для виходу з коаліції. Тепер виявляється, що за достатній проміжок часу ці засоби спрацювали.

Після проголошення нової більшості комуністів, соціалістів та Партії регіонів кілька організованих груп громадян розбили нове наметове містечко на Майдані на знак протесту проти можливого уряду на чолі з Януковичем, а також – щоб змусити Президента розпустити парламент та провести повторні вибори. Блок Юлії Тимошенко та Українська народна партія (Рух Костенка) швидко до них приєдналися. “Наша Україна” цього не зробила.

Після повторних переговорів з Блоком Юлії Тимошенко і Партією регіонів “Наша Україна” оголосила, що вона переходить в опозицію. Але деякі засоби масової інформації повідомляють, що переговори з Януковичем про можливу участь “Нашої України” в уряді продовжуються. “Наша Україна” не має права бути в опозиції, – заявив міністр закордонних справ Борис Тарасюк. – Ми повинні впливати на процес розвитку нашої держави незалежно від того, хто є прем’єр- міністром і яку коаліцію сформовано”.

Бажання “Нашої України” впливати на уряд робить невірогідним те, що Ющенко піде на радикальний крок і розпустить парламент, як пропонує Блок Юлії Тимошенко. Більше того, рейтинги “Нашої України” значно впали з березня місяця, що означає, що нові вибори можуть ще більше зменшити вплив партії.

В Україні, де завжди існувало потужне та ексклюзивне правління центристських сил, розуміння ролі опозиції є неповним. Та все ж деякі політики в “Нашій Україні” – політики, орієнтовані на реформи, які завжди підтримували “демократичну коаліцію” та працювали над об’єднанням партій, – оголосили про свій намір утворити “тіньовий уряд”.

Члени “Нашої України” також працюють з Блоком Юлії Тимошенко над визначенням шляхів впливу та моніторингу діяльності Кабінету міністрів. Це, звичайно, припускає, що Блок Юлії Тимошенко повернеться до парламенту, і “Наша Україна” залишиться з ним в опозиції.

Оскільки до складу уряду, скоріш за все, увійдуть кілька осіб, яких раніше звинувачували у злочинах, контролююча функція опозиції буде суттєвою. Якщо нова “демократична опозиція” виявиться спроможною контролювати та впливати на уряд, українці зможуть сказати, що надбання Помаранчевої революції не зникли.

Переклад з англійської: прес-служба БЮТ