Аналіз та коментарі: Джеймс Шерр,
CSRC, Британська військова академія, Великобританія
Опубліковано в AUR # 733,
Вашингтон, 16 липня 2006
Неочікуване формування анти-помаранчевої "антикризової" коаліції внаслідок переходу на інший бік лідера Соціалістичної партії Олександра Мороза занурило Україну в найглибшу з часів президентських виборів 2004 року кризу.
Рішення, яке нібито спричинило відступництво Мороза, – блокування його вимоги щодо посади cпікера – можна зрозуміти в жорстоких умовах української політичної системи, яка, за словами Кирила Оровецького, є системою "без фіксованих правил, моральних суддів та політичних традицій".
В системі, де парламентський імунітет є ліцензією на "свободу дій", краще, щоб суддя діяв аморально на користь своєї команди, і Порошенко якраз для цього підходить. Але відповідно до алгоритму коаліційної політики та в межах політичного образу, висування кандидатури Порошенка не було мудрим кроком.
У світі образів, претензії Мороза на цю посаду також були справедливими і відповідали недосконалим стандартам чесності, які превалюють у пропорційній виборчій системі навіть у зрілих демократіях.
Однак, Україна зрілою демократією не є. У США, Великобританії та навіть Франції поділ партій відбувається у межах одного, а не двох політичних режимів. Саме перехід від одного режиму до іншого – в опозиції до якого, за словами Мороза, він будував свою кар’єру – робить порушення передвиборчих зобов’язань таким надзвичайним, а звинувачення у зраді – так легко виправдовуваними.
ЦІ ТЕНДЕНЦІЇ ВІДОБРАЖАЮТЬ:
[1] Хронічну нерішучість Ющенка, яка погіршується за рахунок оточення, що протягом трьох місяців з березневих виборів сварилося через умови формування Помаранчевої коаліції. Хитрий політик зміцнив би перемогу Помаранчевих у березні 2006-го, швидко уклавши б коаліційну угоду. Проте, Президент показово відмовився від поспіху.
На макрорівні він скоріше був мрійником, а не стратегом; на мікрорівні він був скоріше третейським суддею, а не властителем, і скоріше миротворцем, а не тактиком. З часу своєї інавгурації у січні 2005 року він постійно втрачав із поля зору свого ворога і свою країну.
[2] Зруйновані амбіції Мороза, який все ще не може забути, що на вільному голосуванні у 1999 році він міг би стати Президентом України, і якому, проте, як молодшому коаліційному партнеру у 2006-му не тільки завадили повернутися на свою колишню посаду, але і попросили витерпіти додаткове приниження і погодитись із кандидатурою Петра Порошенка.
Та не зважаючи на це, він змирився з цим приниженням у Помаранчевій коаліційній угоді, і очевидним питанням залишається те, що саме вплинуло на його думку між 22 червня і 7 липня.
[3] Порівняні переваги "Регіонів": "вертикаль" повноважень заснована на моделі Путіна; хитрий та грубий підхід до влади; найкраща квінтесенція західного та російського піару та безжалісне використання своїх фінансових ресурсів для проникнення у адміністративні структури та підкупу всіх, кого можна купити.
ВОНИ ТАКОЖ МАЮТЬ ДУЖЕ ЗАГРОЗЛИВІ ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАХІДНИХ ІНТЕРЕСІВ:
[1] Вони відроджують загрозу безладдя та громадянського конфлікту в Україні. Було порушено принаймні два рубежі законності: Конституцію та регламент; а також, за деякими даними, підкуплено депутатів. Навіть Ющенко, закоренілий примиритель, назвав крок Мороза "таким, що не відповідає Конституції".
Тимошенко та більшість "Нашої України" Ющенка закликають до проведення дострокових виборів, ключові фігури у Соціалістичній партії склали з себе повноваження, а активісти з обох таборів розставляють намети перед парламентом.
[2] Вони відроджують загрозу демократії. На відміну від лівих у Центральній Європі, Партія регіонів не перебудувалася та не покаялась. Вона продовжує заперечувати легітимність перемоги Ющенка у 2004.
Вони є виразно регіональною силою, яку ненавидить більшість у країні, що, незважаючи на розчарування у Ющенку, віддала лідеру "Регіонів" Януковичу у березні 2006 року менше голосів (32%), ніж він отримав у першому турі президентських виборів 2004 року (36%).
В Україні не було визначено поріг незворотності, але якщо дореволюційні партії повернуться до влади, це вже не матиме значення.
[3] Вони відроджують загрозу російського домінування та означають регрес для безпеки у Чорноморському регіоні. Янукович та Мороз твердо виступають проти членства у НАТО.
У той час, як на словах він ставиться до ЄС позитивно, Янукович просуватиме спонсорований Росією Єдиний економічний простір, який без України не спроможний стати "противагою" ЄС, чого так прагне Путін.
Хоча за Ющенком формально залишається верховенство у питаннях зовнішньої політики та політики безпеки, його власна слабкість та "бюджетні" повноваження Ради рано чи пізно поставлять ці прерогативи під питання. За таких обставин, Грузія втратила б свого найпотужнішого регіонального союзника.
Нещодавно відроджена організація ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) та більша Співдружність демократичного вибору втратили б свою раціональну основу, і співпраця України з ЄС у Придністров’ї закінчилася б.
[4] Вони примножать загрозу енергетичній безпеці та різноманітності, яка значним чином залежить від збереження Україною власності над її мережею трубопроводів.
13 липня, всупереч усім попереднім домовленостям, голова "Нафтогазу України" (національної компанії з непрозорим керівництвом) подав сигнал, що ці права власності перейдуть до "спільної" російсько-української компанії в обмін на низькі ціни на газ.
Хоча вони можуть вимагати плату за свої послуги, від Януковича та Мороза можна очікувати всіх можливих дій для прискорення інтеграції України в російський енергетичний "простір".
МОЖЛИВА РОСІЙСЬКА ПРИЧЕТНІСТЬ:
Російське керівництво має чотири причини для підтримки створеного сценарію:
[1] Вони визнали після березня 2006 року, що Партія регіонів мала небагато шансів прийти до влади демократичним шляхом;
[2] Вони рішуче налаштовані завадити руху України до НАТО та занепокоєні прогресом, якого досягла за останні два роки Україна щодо реформ у сфері безпеки;
[3] Вони бояться Юлію Тимошенко, яка, незважаючи на всі її недоліки, є мудрим та мужнім політиком, що має здатність і рішучість їм протистояти.
[4] Зокрема, вони бояться, що Тимошенко розірве газові домовленості січня 2006 року, викриє схеми, що стоять за ними, та очистить енергетичний сектор та служби безпеки від осіб, які пов’язані чи підкоряються Кремлю.
Завдяки своїм таємним каналам у Партії регіонів, а також незалежним від них особам, Кремль також має сприятливі обставини. Вказівка на те, що одним зі співрозмовників Мороза був Віктор Медведчук, колишній голова адміністрації Кучми, може свідчити про причетність Кремля.
Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк натякнув, що Кремль є автором сценарію, який мав співпасти з саммітом Великої Вісімки.
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
Мінливість ситуації та загроза західним інтересам потребують негайного публічного послання західних урядів, яке можна було б почути в межах Великої Вісімки та політичного спектру України.
Але у контексті нової війни на Близькому Сході та війн, що не припиняються в Іраку та Афганістані, загроза полягає не в тому, що це послання може бути недостатньо сильним, а в тому, що його просто може не бути. Якщо цієї загрози можна уникнути, послання має наголошувати на:
[1] Важливості, яку ми надаємо дотриманню демократичних та конституційних норм в Україні, та нашій рішучості підтримувати тих, хто їх захищає;
[2] Неприпустимості втручання інших у внутрішні справи України;
[3] На тому, що двері до євроатлантичної інтеграції залишаються відкритими і що перспективи інтеграції України залежать виключно від її бажання та здатності їх розвивати.
[4] І нарешті, західні уряди (та ЄС) мають попередити Президента Ющенка про загрозу, яка виникне для незалежності України, якщо Росія де-факто отримає контроль над її трубопровідною мережею.
Переклад з англійської: прес-служба БЮТ
