Теммі Лінч
1 червня 2006
Минулого тижня три потенційних учасники демократичної "помаранчевої" парламентської більшості вперше голосували разом. Двісті сорок депутатів від блоку Юлії Тимошенко, президентського блоку "Наша Україна" і партії соціалістів погодилися відкласти засідання Верховної Ради до 7 червня, щоб "завершити" побудову коаліції. Але, всупереч оптимістичним заявам лідерів політичних партій, що згоди практично досягнуто, схоже, одна велика нестиковка (вірніше, питання) все ж таки залишається: хто саме стане наступним прем’єр-міністром України?
Нездатність прийти до згоди щодо відповіді на це питання поховає під собою коаліцію і, ймовірно, зашкодить міжнародній підтримці спробам України інтегруватися до структур Заходу. Лідери Західної Європи та США не роблять таємниці з тієї обставини, що їм хотілося б побачити сформований уряд негайно і що вони розглядають "помаранчеву" коаліцію як таку, яка більше підходить для інтеграції із Заходом, ніж будь-який інший склад правлячої більшості.
Цю позицію добре акцентують питання, що оточують очікуваний візит в Україну президента Джорджа Буша, попередньо намічений на 21 червня. У неофіційних бесідах представники американської влади відзначають, що при підтвердженні свого короткого візиту в Київ Буш, вочевидь, може виявитися готовим оголосити про американську підтримку початку переговорів про вступ країни у НАТО й скористатися наданою можливістю, аби підтримати входження України до СОТ вже цього року.
Намічений візит говорить про американську підтримку позиції Президента Віктора Ющенка. Крім того, він посилює тиск на українських політиків – ті повинні нарешті прийти до згоди про склад нового уряду; після парламентських виборів пройшло вже понад два місяці. Так чи інакше, деякі офіційні особи з адміністрації США висловили думку, що орієнтована на продовження реформ парламентська коаліція повинна бути створена не пізніше середини червня; у противному випадку президент Буш не приїде в Київ.
Як позитивне зрушення 24 травня Блок Юлії Тимошенко і Соціалістична партія парафували спільний підхід до створення правлячої коаліції. Їхня угода, як стало відомо, включає стандартний для Європи пункт про те, що ім’я прем’єр-міністра зможе назвати найчисленніша партія в коаліції. 26 березня Блок Юлії Тимошенко отримав понад 22% голосів, "Наша Україна" – трохи менше 14%, а соціалісти – понад 6%. Тимошенко вже оголосила про те, що її блок має намір виставити її кандидатуру.
Проте, на кілька годин раніше "Наша Україна" оголосила про закінчення роботи над власним варіантом проекту коаліційної угоди. У цьому проекті не обговорені жодні умови вибору кандидатури прем’єра, а досягнута між Блоком Юлії Тимошенко й соціалістами згода називається не інакше як "дешевим трюком". 25 травня, проголосувавши разом з іншими за призупинення роботи парламенту, представники "Нашої України" знову озвучили своє небажання включати принцип затвердження кандидатури прем’єр-міністра до остаточного проекту угоди, хто б не був його автором. Тим часом, якщо ця їхня позиція залишиться непорушною, угода може не бути досягнута взагалі.
Подібну наполегливість важко пояснити. На території всієї Західної Європи коаліційні угоди в обов’язковому порядку містять механізми для обрання членів кабінету. Так вже заведено, що ім’я прем’єр-міністра при цьому називає найчисленніший партнер по коаліції.
Німеччина – яку "Наша Україна" наводить у приклад – чинить саме так. Ангела Меркель, за підтримкою мізерної переваги в чотири парламентських крісла, домоглася згоди про своє призначення на пост канцлера навіть раніше, ніж висловила готовність вести офіційні переговори. "Ми не почнемо переговори про створення коаліції, поки ясно не прозвучить підтримка демократичного принципу про те, що головою уряду буде призначений представник найбільшої партії", – заявив у цей момент губернатор Юрген Рюттгерс, як і сама Меркель – член "Християнського Демократичного Союзу". В результаті цей принцип виявився закріпленим у коаліційній угоді.
Відмова "Нашої України" дотримуватися того ж принципу залишає виразне "антиєвропейське" враження і грає на користь тих європейських представників, які не вважають, що для України мусить знайтися місце в економічному й військовому союзах Європи.
У будь-якому разі, окремі представники "Нашої України" вже висловлювали своє небажання підтримувати коаліцію, що зробить прем’єром Юлію Тимошенко. Ці люди відкидають ту обставину, що їхня партія на виборах програла Блоку Юлії Тимошенко цілих 8% голосів, як прикру випадковість. Судячи з нещодавніх опитувань суспільної думки, підтримка "Нашої України" знизилася вже до 10%, так що справа тут явно в чомусь іншому.
Поки партії сперечаються, реформи стоять на місці, важливі сегменти економіки працюють вхолосту, а російський газовий гігант "Газпром" готується значно підняти ціни на газ починаючи з 1 липня. Як нещодавно відзначив в. о. міністра економіки Арсеній Яценюк, це може викликати в країні значне вповільнення економічного росту, – і це в той час, коли цей ріст і без того вкрай обмежений. Проте, поки ніхто не поспішає затверджувати новий уряд, що взявся б за вирішення цієї проблеми.
Незважаючи на докори, що звучали на адресу Юлії Тимошенко, яка давала публічну оцінку ходу переговорів, фактично, саме Віктор Ющенко і партія "Наша Україна" спричинили масовану критику власних дій з боку закордонних представників і преси, які називають їхніми основними винуватцями ситуації, що склалася.
Поява на початку березня голови Секретаріату Президента Олега Рибачука в ефірі програми HARDTalk на "Бі-Бі-Сі" – яскравий тому приклад. Протягом майже всього інтерн’ю Рыбачуку довелося лавірувати й ухилятися від прямих відповідей, – "завдяки", у першу чергу, професіоналізму журналіста Стівена Сакура, який закидав гостя питаннями щодо всього спектру проблем – від відсутності складу нового парламенту до подробиць сумнівної газової угоди, підписаної в січні 2006 року.
Треба віддати Рибачуку належне: у цих непростих умовах він зумів зберегти холоднокровність. Але на безліч заданих питань так толком і не відповів. А серед них було одне з найголовніших: "Юлія Тимошенко явно отримала на виборах відчутно більшу підтримку виборців, 22% голосів, так що в [очікуваній] коаліції її блок буде мати значну чисельну перевагу над "Нашою Україною"; виходить, саме вона повинна стати прем’єр-міністром, хіба ні?"
Десь у середині своєї досить заплутаної відповіді Рибачук висловив незгоду, припустивши, що Тимошенко спочатку повинна "переконати [народ] у тому, що вона стала іншою людиною". У відповідь Сакур спантеличив співрозмовника припущенням про корупцію навколо Президента. "Ви знаєте, що думають із цього приводу багато українців? – запитав він. – Начебто в минулому Тимошенко нападала на когось із друзів Ющенка, і тепер він не бажає знову пускати її у владу, побоюючись, що вона знову почне хрестовий похід проти корупції, що зашкодить комусь із його близьких".
Це твердження Рибачук назвав "гарною казкою". Проте, загальний негативний контекст питань, які задавав Сакур, звучить тривожно, особливо тому, що виходить з вуст одного з найбільш шанованих інтерв’юерів Європи, та ще й у рамках найбільш популярного новинного телеканалу Європи, який віщає англійською мовою. Ющенку не зашкодило б трохи підтримки, і президент Сполучених Штатів висловив готовність надати її 21 червня.
Але Ющенко повинен спершу продемонструвати свою готовність приступити до вирішення найбільш насущних проблем України. Його першим кроком повинна стати підтримка коаліційної угоди. Для цього йому необхідно переконати "Нашу Україну" (яка йшла на вибори як "партія Ющенка") в тому, що прийшов час визнати за Тимошенко право зайняти прем’єрський пост згідно з результатами виборів.
Якщо це йому не вдасться, буде нанесений серйозний удар по спробах України підтвердити свою готовність до інтеграції в Європу. Це також може підмочити в цілому прекрасні відносини України з США – у той самий момент, коли Україна та її Президент потребують підтримки як ніколи раніше.
Теммі Лінч – старший науковий співробітник Інституту вивчення конфліктів, ідеології й політики Бостонського університету.
Переклад з англійської – tymoshenko.com.ua
