Юлія Тимошенко:
– Для всієї нашої команди, для нашої сім’ї відбулася велика знакова подія. І, власне, ми таким незвичайним кругом пришли на прес-конференцію, тому що дійсно ця подія стосується і сім’ї, і команди, і нашого життя за останні десять років.
Шановні друзі, вчора ми одержали на руки два рішення Верховного суду. Причому не просто Верховного суду - це було судове засідання, яке проходило за участю 46 суддів Верховного суду. Це у повному складі Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія. У такому режимі у нас ще жодне судове засідання за час незалежності не проходило. Лише двадцять суддів Цивільної палати розглядали вибори Президента. Ми одержали рішення 46 суддів. Це рішення всіх без виключення кримінальних справ, які протягом 10 останніх років практично не давали жити ні нашій сім’ї, ні нашій команді. І можу вам сказати, що коли ми одержали ці рішення, чесно кажучи, через 10 років навіть важко було радіти. Тому що, мені здається, за 10 років у нашої сім’ї всі емоції просто вичерпалися.
Я хочу представити зараз, хто присутній на прес-конференції. Це батько наш з Олександром Геннадійовичем - Геннадій Опанасович Тимошенко. Мама - Галина Олександрівна Тимошенко. І присутня ще сім’я: Шаго Євгеній Петрович і Шаго Ада, що прожили ці 10 років не дуже просто. Також - Антоніна Володимирівна Балюра і Лідія Сокольченко.
Власне, це ті мужні люди, які витримали все це. Їм неодноразово пропонували написати потрібні свідчення, здати всю команду, всіх друзів, сім’ю - і ніяких питань би не було - всі вони повинні бути на волі і жодних проблем не було б.
Перш ніж розповісти вам, що в цих судових рішеннях, я б хотіла просто пригадати трішки ці "прекрасні часи", які іноді не хочеться згадувати.
Коли ми порахували, то виявилось, що тільки проти мене було збуджено кримінальних справ по 28 статтях Кримінального кодексу на 167 років висновку (якщо судити по всіх цих статтях), включаючи все на світі, що тільки можна було зробити. Так само проти кожного з тут присутніх - ті ж статті, ті ж роки висновку. Шість генеральних прокурорів змінилося за той час. І кожен генеральний прокурор вважав своєю особистою заслугою порушити ще одну кримінальну справу проти нашої сім’ї і команди. І якщо він цього не робив, то не міг мати хорошого ставлення з боку колишнього Президента.
Приблизно 500 тисяч статей вийшло в Україні і світі за цей час, що сповіщали про всі наші так звані кримінальні злочини. Шість разів подавали на притягнення до відповідальності, у Верховну Раду - на зняття недоторканності. З тих шести разів нічого не вийшло. Всі мої друзі і сім’я пройшли дуже складний шлях. Я думаю, ніхто в Україні не був по турецьких і вітчизняних в’язницях в такій жорстокій формі, як ці люди.
Я не хочу заглиблюватися у всі деталі, бо навіть зараз неможливо все це згадувати спокійно. Але хочу сказати, що саме суд з 46 суддів виніс дві постанови. Я процитую одну з них, тому що вони приблизно однакові і відрізняються тільки кількістю кримінальних статей.
Написано дослівно наступне: перераховані всі статті (тільки на шести листах перераховані статті тих кримінальних злочинів, які ми нібито здійснили). І в кінці написано: "Взявши до уваги, що кримінальні справи відносно Тимошенко Юлії Володимирівни, Тимошенко Олександра Геннадьевіча, Шаго Євгенія Петровича, Балюри Антоніни Володимирівни, Сокольченко Лідії Василівни в частині звинувачень (де перераховані всі статті) закриті обгрунтовано і відповідно до чинного карно-процесуального законодавства. Закриті у зв’язку з відсутністю складу злочину на підставі пункту 2 ст. 6 КПК (Ця стаття свідчить об відсутність складу злочину). А їх права, порушені внаслідок безпідставного порушення кримінальних справ і притягнення до кримінальної відповідальності, законним чином повністю поновлено...".
Тобто йдеться про те, що з цієї миті, як ми одержали на руки ці рішення, абсолютно очевидно, що всі ці знущання були безпідставні. Абсолютно очевидно, що жодне звинувачення не мало підстав. Абсолютно очевидно, що це були зухвалі політичні репресії.
І зараз, враховуючи, що дійсно 10 років лився увесь цей бруд, я хочу, щоб кожна людина, що пережила це, сказала вам декілька фраз. Щоб ви відчули, з яким настроєм, з якою душею, з яким натхненням ми взагалі ці десять років прожили. Хочу почати з Геннадія Опанасовича. Він був кинутий за грати практично здоровою людиною. І зараз, коли все це завершилося, він став інвалідом. Це людина, яка в реанімації після складної операції, коли за висновком лікарів йому залишалося жити кілька годин, була прикована наручниками до ліжка і біля нього стояли десятки омонівців, думаючи, що ця людина, якій зробили стільки операцій, яка практично була в несвідомому стані, ще може покинути лікарню. Я хочу дати слово нашому батьку.
Геннадій Тимошенко:
– Я хочу вам сказати, друзі мої, Бог є, Бог все бачить і кожному віддасть. Ось цей вислів проходить через все моє життя. Спочатку я жодному слову не вірив про те, що мовилося в обвинувачувальних висновках. Я хочу вам сказати, що те, що з нами робила влада, не можна описати в короткому виступі. Я вважаю, що ми одержали нагороду сьогодні. Але ті, хто винен в цьому, поки що не понесли покарання. І те, що Бог віддасть їм - я упевнений в цьому. І треба до цього прагнути, щоб була справедливість.
У травні 2003 р. я повністю реабілітований і повинен був вийти на свободу з в’язниці в Чернігові. Пришли за мною в камеру два товариши, сказали: "Геннадій Опанасович, з речами на вихід". Я пішов за ними. Потім довго чекав, поки мені видадуть документ про звільнення. І коли я його одержав, слідчий Генпрокуратури мені говорить: "А ми вас затримуємо, ми вас заарештовуємо з причини ось такої-то". А я чую, як у дворі крики, шум - це прийшли депутати Верховної Ради, щоб мене зустріти і проводити. Мене садять в машину, без всяких рішень судів везуть до Києва з Чернігова. Везе полковник міліції, з ним сидить прапорщик, за нами йде "уазік", повний солдатів. Попереду йде машина з "мигалкою". Коротше кажучи, мене відвезли і посадили без суду і слідства. І це порушення типове для нас. Місяць я сидів у в’язниці, поки Печерський суд знову виніс постанову...
Юлія Тимошенко:
– Місяць після рішення суду про звільнення людина без яких-небудь рішень протрималася у в’язниці після того, як збиралася поїхати додому.
Геннадій Тимошенко:
– Я переніс два інсульти, став інвалідом першої групи.
Юлія Тимошенко:
– Це все у в’язниці. Наша мама Галина Олександрівна для того, щоб не залишити чоловіка, стала його громадським адвокатом, і щодня вона ставала у чергу, заходила до в’язниці, увечері виходила з в’язниці. Практично весь цей термін вони у в’язниці просиділи разом. Так само, як і Ада Шаго, яка теж біля свого чоловіка у в’язниці практично проводила весь цей термін. Вони висловили бажання бути їхніми адвокатами, не маючи юридичної освіти, тільки заради того, щоб бути поряд з ними. І щодня за ними так само ці великі металеві двері закривалися і відкривалися вранці й увечері. Коли ми вдома святкували цю подію про закриття всіх кримінальних справ, то визначили, що це дружини декабристів, які з ними провели з першого до останнього дня все ув’язнення. Самі, добровільно.
Я хотіла б зараз дати слово своєму чоловікові. Я ніколи в житті не забуду, як ми з ним зустрілися в коридорі Лук’янівської в’язниці. До речі, його забрали у в’язницю саме тоді, коли я була віце-прем’єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу, для того, щоб все-таки поставити мене на місце. Але це не допомогло, і потім в коридорі ми зустрілися, і він навіть передавав мені перший час їжу у мою камеру, поки принесуть передачу, щоб можна було хоч би триматися.
Олександр Тимошенко:
– Згадувати про те, що відбулося і тривало 10 років, досить-таки складно. Ці 10 років були важким часом, який нам довелося всім разом винести, всім разом пережити. Це було незаконно, що довів Верховний суд. Але я дуже гордий за всіх нас і за тих людей, які нас підтримували. Нас не зломили, а тільки загартували. Нас, я впевнений, тепер не можна залякати. І взагалі, нам в нашій країні вже нічого не страшно. Ми, як і всі громадяни, хочемо жити в країні, в якій дотримуються і поважаються закони. Ну і природно, просто так не кидають людей за грати. У нас є зараз (і раніше були) дуже багато соратників і однодумців, з якими ми будемо намагатися і допоможемо Юлії Володимирівні побудувати вільну, демократичну країну.
Євген Шаго:
– Можна багато розповісти, але я просто хочу зупинитися на трьох моментах. Перше. Найобразливіше, що репресії були і проти наших дітей. Намагалися порушити кримінальну справу і проти моєї дочки.
Другий момент. Я дуже жалкую, що така корпорація, як "Єдині енергетичні системи України", яка практично з нуля підняла підприємства, - вони стали працювати у три зміни і виробляти продукцію, за 10 років практично знищена. Третій момент. Ми, навіть перебуваючи у в’язниці, передавали Юлії Володимирівні, що ми згодні ще сидіти, але щоб вона ні на крок не відступилася від того, до чого ми сьогодні прийшли. І я вдячний Юлії Володимирівні, її колегам, друзям - ми весь час відчували її лікоть, її підтримку.
Ми розуміли, що система хотіла нас зломити. Система хотіла, щоб ми дали свідчення стосовно Юлії Володимирівни - і ми одразу були б звільнені. Так тримати, Юліє Володимирівно! Ми сиділи недаремно.
Антоніна Болюра:
– Важко, звичайно, неможливо ні за дві хвилини, ні за більший період часу передати все те, що ми пережили. І може навіть, не варто говорити про це. Я думаю, про що сказати? Про те, як роздягали догола і шукали пігулку, яку я взяла у адвоката? Або про те, як забрала "швидка допомога" із залу суду? А що таке із залу суду? Це коли суд - ініціатор. Коли немає ніяких сумнівів. І виставлена охорона. І тим не менше, керівник охорони увечері приїхав і говорить: "Антоніна Володимирівна, ми вас переведемо в іншу лікарню. Так треба". Мене забирають і перевозять в іншу лікарню. Але мене привезли в ту саму в’язницю! І кому було важче - нам там або нашим рідним, нашим батькам. Мої батьки не витримали, батько помер. Зараз немає у мене відчуття: "Ось, все.". Тому що всередині у мене і не було відчуття провини.
З 1997 року працювали комісії. Запрошували найкращих фахівців контролюючих органів, правоохоронців. Це була еліта тієї структури. Матеріали перевірок були бездоганні. На них не могли побудувати звинувачення, тому потім знайшли порушення в банку, в якому ми обслуговувалися, об’єднали в одну справу...
Доречі, всі чули, що по боргах ЄЕСУ відбулися списання заборгованості. І називається десь 5 мільярдів. Такої заборгованості не було. Це надумані штрафні пені.
Я це знаю, оскільки сама попрацювала в контролюючих органах, в КРУ. І мені довелося трішки побачити, як же працюють державні структури при перевірках. І те, що я побачила те, що є насправді, як же державні органи насправді працюють. Я, напевно, не маю права говорити, що це злочин...
Нам говорили генерали, люди з солідними погонами - будь ласка, почніть надавати свідчення, і ви через три дні - на волі. Я завжди говорила: "Слава богу, що я можу високо тримати голову. Слава богу, що ми не зрадили самі себе. Слава богу, що ми разом. І слава богу, що є така Юлія Тимошенко, з якою ми поряд". Дуже хотілося б бачити результати всього цього в нашій державі.
Лідія Сокольченко:
– За пару хвилин не висловиш всього, що хотілося б, щоб почули люди. За будь-яких обставин людина, провина якої не встановлена, не повинна сидіти у в’язниці. Хто б це не був. Але, на жаль, при тому існуючому ладі довелося випробувати нам дуже багато чого. Не буду це все розповідати, тому що ви самі можете здогадатися, які умови надавали тим, хто відмовлявся працювати з ними. Це найважчі умови. І який би я випадок не назвала - чи то голодування в турецькій в’язниці, чи то перенесений обширний інфаркт, а я не могла лікуватися, чи то втрата свідомості, коли я перебувала в Центрі нейрохірургії в Києві, і мене намагалися вивести до суду в притомному стані. У мене до цих пір питання: який би суддя намірився винести якусь ухвалу, коли привезли людину на колясці в непритомному стані? Але, на жаль, у нас таке ще існує. І лише завдяки друзям, соратникам по партії мені вдалося уникнути повторних відвідин в’язниці. Той пресинг, який був по відношенню до нас, до наших дітей, важко пережити будь-якій нормальній людині. Але віра у те, що ти не винен, що ніхто з нас не винен - це завжди допомагає вижити і триматися вище, ніж вони. І гідно поводитися, нормально мислити. Завдяки підтримці моральній Юлії Володимирівни і її особистому прикладу. Мені дуже важко говорити, це настільки ранить. Хотілося б, щоб наша країна нарешті стала вільною, демократичною і дай Бог, щоб у нас такого більше ніколи не було ні з ким.
Юлія Тимошенко:
– Я хочу сказати про те, що тут Галина Олександрівна сидить - наша з Олександром мама. І тут відсутня моя мама, яка сьогодні за станом здоров’я не змогла приїхати. Так я хочу сказати, що були такі місяці, коли у них на волі не було жодної людини в сім’ї. У Саші ще є сестра, вона фактично була захована за кордоном, тому що проти неї чергову справу порушували. Хоча вона взагалі не має ніякого стосунку ні до чого. І були такі тижні, коли наші мами носили стільки передач, скільки неможливо було навіть за місяць рознести. Тому що мало не вся сім’я була по в’язницях. Жити нам безумовно не давали.
В зв’язку з цим я думаю: якщо мені, екс-прем’єр-міністрові народному депутатові, лідерові партії довелося 10 років шукати хоч якоїсь правди, то скільки ж поневірянь повинна пройти звичайна людина, щоб довести свою невинність?.. До речі, ми і сьогодні не при владі, і ви розумієте, що це вже велика перемога, що судді можуть виносити абсолютно чесні ухвали, незважаючи на те, скільки на це розслідування було витрачено грошей. Хочу вам сказати, що 10 років над нашою справою працювала група не менше ніж з 150 слідчих. У системі зовнішнього спостереження за цей час побувало до 500 машин. Були проведені сотні закордонних відряджень цих слідчих груп, які намагалися хоч щось зібрати, знайти. Унікальність в тому, що керівникові цієї слідчої групи за те, що він цих літніх нещасних людей вивіз з Туреччини і привіз сюди (так звана екстрадиція), Кучма дав генерала. Це була його мрія - стати генералом, і для цього він приходив на нашу справу і ставив умови, що він його завершить, якщо йому дадуть генерала.
Не дивлячись на цей важкий період, ми зробили таке, що тепер може багатьом людям допомогти. За нашою ініціативою Конституційний суд розглянув можливість для громадян оскаржити законність порушення кримінальної справи. Якби Конституційний суд не підтвердив би таке право своїм рішенням, то і ми, і багато інших людей 10, 20, 30 років судилися, поки цю кримінальну справу розглянуть. Навіть розуміючи, що вже спочатку немає елементарного складу злочину. І тому я хочу подякувати тим, хто дав не тільки нашій сім’ї, а всім, хто незаконно страждає від влади, можливість оскаржити навіть ухвалу про збудження кримінальної справи. Першою була жінка - керівник районного суду, яка винесла першу в історії України постанову про те, що відміняється постанова про порушення кримінальної справи і власне припинила цю справу. Ця жінка набралася мужності виконати рішення Конституційного суду і реально по суті подивитися, чи є там склад злочину. Після цього її звільнили з посади. Я не говоритиму про інших суддів, просто велика подяка за їх мужність.
Можливо, хтось в своїх кабінетах зберігає антикварні картини, хтось - раритетні статуетки. Я можу показати вам, що я зберігаю в своєму кабінеті... Це тюремне пайка. Я дійсно вірю у те, що наша команда може повернутися до управління країною. Я хочу, щоб ви знали: ця штука у мене в будь-якому кабінеті стоятиме для того, щоб ніколи в житті в Україні влада знову не опустилася до того, щоб просто руйнувати життя людей ні за що. Я вірю у те, що сьогодні сотні тисяч людей, які нині незаконно ув’язнені, без будь-якого визнання їх провини, що це апріорі неправильно і несправедливо. Я хочу сказати, що сьогодні, коли влада змінилася, знову повертається вибірковість. Я нікого не звинувачую, але вибірковість в застосуванні закону, вибірковість в тому, проти кого порушуєш справу, а проти кого - ні, де законно приватизовано, а де - ні... все це ганьба для будь-якої країни. У мене є мрія, щоб ми довели до кінця ту справу, щоб Україна більше не виглядала так ганебно, розправляючись зі своїми громадянами, причому не найгіршими. Тому я хочу цьому і далі присвячувати своє життя, хочу, щоб сотні тисяч людей знайшли захист сьогодні у справжніх, не керованих зверху силових структурах, у справжніх незалежних суддів.
Питання журналіста:
– Юлія Володимирівна, чи є моральні збитки, які вам можуть компенсувати?
Юлія Тимошенко:
– Якщо ви пригадаєте, коли репресували Сахарова, а потім його реабілітували, то Радянський Союз знайшов можливість як держава і вибачитися, і визнати свої помилки, і реабілітувати його публічно. На жаль, ми ще не дожили до того моменту, коли держава може вибачатися перед тими людьми, які пройшли через знущання. Чи переслідувати тих, хто це зробив?.. Не хочеться на це витрачати своє життя. Я думаю, життя зробить все, як потрібно, але не нашими руками. Наше завдання - не помститися, а просто зробити так, щоб більше в Україні не було подібних речей. І щоб народилося нарешті те, у що ми віримо - і правосуддя, і справедливість, і честь.
