Несподівано Україна знову опинилася перед важким вибором: розпустити парламент й уряд, або спостерігати, як країна крок за кроком втрачає суверенітет. Крім того, знову доводиться чути розмови про масові безладдя й насильство. Цьому не варто дивуватися, якщо врахувати, що наші корумповані лідери постійно нагнітають міжрегіональну й міжетнічну ворожнечу.
Дехто стверджує, що прийняте на цьому тижні рішення президента Віктора Ющенка відправити у відставку уряд Віктора Януковича було необґрунтованим. [Так у тексті. Указ Ющенка стосувався розпуску парламенту. Але уряд, відповідно до Конституції України, складає повноваження перед новообраним складом парламенту – прим.]. Вони помиляються: дії Ющенка були необхідні, оскільки уряд Януковича, явно порушуючи закон, готувався здійснити "конституційний переворот", позбавивши президента повноважень, які зберігаються у нього, щодо контролю над армією й поліцією. Якби президент забарився, Україна б знову, як це було до "помаранчевої революції" 2004 року, опинилася в необмеженій владі кримінальних кланів.
Я була не згодна з рішенням Ющенка призначити Януковича прем'єр-міністром після торішніх парламентських виборів. Я знала: "співіснування" демократично настроєного президента з людиною, яка намагалася підтасувати останні президентські вибори в Україні, приведе до інституціонального паралічу й політичного хаосу. Так і трапилося.
Однак головна вада такого "співіснування" полягала в тім, що воно обмежувало демократичний процес. Українські демократи, які перемогли на парламентських виборах, позбавлялись можливості висловити свою позицію й портфелів в уряді. Ющенко простягнув руку своїм ворогам, щиро бажаючи залікувати рани нашої країни; у відповідь угода про керування країною, яку він уклав з Януковичем, по-зрадницькому порушувалася на кожному кроці. Нове голосування дозволить відновити в правах демократичний вибір народу - і тим самим вдихнути нові сили в нашу демократію.
Звичайно, занепокоєння Європи й усього світу цілковито виправдане. Однак після "помаранчевої революції" Україна радикально змінилася. Навіть ті європейці, які - помилково - вважають, що в пострадянських державах демократія вкорінюється з труднощами, мають визнати, що наш народ сьогодні відчув свою силу. Країна, котра зовсім недавно покінчила з однією диктатурою, навряд чи з доброї волі піде під владу іншої - диктатури людини, яка намагалася сфальсифікувати підсумки президентських виборів 2004 р.
Цьому сприяє й економічне зростання в країні після "помаранчевої революції": зростаючий середній клас майже завжди віддає перевагу гнучкому плюралізму перед "залізним кулаком" авторитарного лідера. Всенародні вибори, призначені на 27 травня, сприятимуть тому, щоб ця ситуація зберігалася й далі.
Однак небезпеки, які загрожують Україні, досить серйозні: вони пов'язані як із труднощами, характерними для всіх молодих посткомуністичних демократій, зокрема, слабкістю інститутів й економічними негараздами, так і з деякими специфічними проблемами нашої країни. Багато хто з найбагатших громадян України, які збили статки в рамках "блатного капіталізму" - єдиного відомого Януковичу способу управляти країною - так і не примирилися з перемогою демократії. Для них штучно викликане бродіння в російськомовних регіонах країни, де відцентрові тенденції отримали куди більший розвиток, ніж у будь-якій іншій демократичній державі Європи - привід для створення системи "керованої демократії", подібної до тієї, яка встановилася в Росії, щоб і далі без перешкод зловживати владою.
Десять років тому світ отримав уявлення про те, що може трапитися, коли міжетнічні розбіжності використаються у зловмисних політичних цілях. Події в Югославії показують, що може відбутися в Україні, - тільки в незмірно більшому масштабі - якщо Януковичу буде дозволено дотримуватися тактики, покликаної довести міжетнічний антагонізм до точки кипіння.
Однак єдина Україна - аж ніяк не штучне утворення. Ця єдність абсолютно природня, про що свідчить той факт, що переважна більшість наших громадян - навіть російськомовних - як і раніше виступає за її незалежність. Тому було б неправильно стверджувати, що демократична центральна влада в Україні утвердитися не може. Найпозитивнішою й донині актуальною рисою "помаранчевої революції" став демократичний вплив, набутий нашим народом. У результаті поведінку людей, котрі вимагають збереження їхніх свобод, визначає один принцип, досить неординарний для пострадянської країни - глибока повага до верховенства закону, яке є головною перешкодою на шляху зловживання владою.
Наш народ розуміє, що згубний вплив уряду Януковича не обмежується політичною сферою. Він прагне до змертвляючого панування над всією економікою. Ніхто не може займатися бізнесом без необхідності виклянчувати дозвіл у режиму.
Сьогодні сусіди України повинні нам допомогти - надавши підтримку й давши надію. Європа повинна недвозначно продемонструвати, що вважає Україну не далеким і майже безвісним "ведмежим кутом", - якою Чемберлену видавалася Чехословаччина у 1938 році - а невід'ємним елементом європейського проекту.
Зрештою, Європейський Союз – це передусім співтовариство демократичних країн - і якщо Україна зможе розраховувати на вступ у його ряди, будь-якому олігархові або корумпованому політикові, який спробує позбавити нас цієї перспективи, доведеться відчути на собі гнів усього українського народу. Більше того, справді демократична Україна необхідна всій Європі. І вибори, здатні зміцнити нашу демократію - єдина можливість іти вперед, як для самої України, так і для Європи, зацікавленої в укоріненні справжньої демократії в країнах колишнього СРСР.
Опубліковано 5 квітня 2007
Переклад з англійської на рос. inoСМИ.Ru
