Європейський союз неподільний. Якщо одна нації піддається залякуванню або остракізму, свободу втрачають усі. Це підтверджує якщо не минуле сторіччя спільного страждання, то кожна деталь нашої спільної культури.
Отже, основна мета Євросоюзу – зміцнювати стабільність і безпеку за допомогою динамічної структури економічної й політичної взаємозалежності, в рамках якої всі нації володіють безумовними правами. Але у відносинах між Євросоюзом і Росією на сьогоднішній день така структура відсутня, на шкоду всім країнам, що лежать між ними. Таким чином, життєво необхідно, щоб Німеччина зробила вирішення цієї проблеми основним завданням свого головування в Євросоюзі, яке тільки починається.
Набиваючи скрині за рахунок високих цін на сиру нафту й природний газ, Росія знову агресивно протистоїть невеликим і як і раніше відносно слабким країнам, які 15 років тому покинули радянську імперію, що розвалювалася. З огляду на закладені в радянську епоху залишкові економічні й інституціональні зв'язки, зовнішній вплив Росії в регіоні як і раніше залишається величезним. Але тепер енергетичні ринки, що випробовують на собі міцну хватку Росії, не обмежуються найближчими її сусідами.
Європейсько-російські відносини значать занадто багато, щоб їхній розвиток ішов хаотичним, спонтанним чином, за допомогою двосторонніх угод. Сьогодні Європа має безпрецедентну гнучкість; в міру зростання залежності від поставок російських енергоносіїв важелі Євросоюзу слабшають. Виходить, стратегією Європи ніяк не може залишатися історично добре вторований шлях найменшого опору.
На жаль, після закінчення "холодної війни" нерідко вважалося, що ворожі наміри Росії залишилися в минулому, і зовнішня політика стосовно неї велася так, немов традиційні дипломатичні ходи більше не застосовні. Але, зрозуміло, вони цілком доречні. Заохочення економічних і політичних реформ – завдання важливі, але вони не можуть підмінювати собою серйозні спроби стримування глибоко вкоріненого в Росії експансіонізму.
Зрозуміло, Росія має легітимні, дотичні до сфери безпеки, інтереси в країнах, називаних її "ближнім зарубіжжям". Але європейська стабільність і прихильність до економічного зростання на всьому континенті вимагає, щоб ці інтереси задовольнялися без допомоги економічного тиску або одностороннього втручання.
Життєздатна політика Європи стосовно Росії повинна виходити зі зростаючої залежності Європи від російських джерел енергії. Будь-який інший підхід не врахує найважливішого питання – про надійність Росії як постачальника енергоносіїв.
Незважаючи на те, що монополіст "Газпром", який належить державі, контролює найбільші газові родовища планети, він не виробляє природний газ у кількостях, які забезпечили б шестипроцентне річне зростання економіки. Три найбільші родовища, які належать "Газпрому" й які забезпечують три чверті його виробництва, перебувають у занепаді. Ця внутрішня недостача означає, що "Газпром" не в змозі збільшити поставки газу в Європу, принаймні, у найближчому майбутньому, якщо тільки він не почне здійснювати закупівлі газу за цінами нижчими від ринкових у своїх східноєвропейських і центральноазіатських сусідів – для того, щоб потім продавати його європейським клієнтам, але вже за ринковою ціною. У той же самий час Росія прагне обслуговувати й інші ринки, передусім на своїх східних рубежах.
Проблема не в недостачі ресурсів, а в інвестиційній стратегії "Газпрому". Останніми роками компанія енергійно витрачала гроші на все, крім розвитку своїх резервів. Вона вже збудувала або будує газопроводи до Туреччини й Німеччини, захопила нафтову компанію, намацує ґрунт на дистриб'юторських ринках Європи. Замість того щоб вкладати гроші в розвідку нафтових родовищ, "Газпром" зробився найбільшою медіа-групою Росії. Все це робилося в ім'я створення й підтримки національного енергогіганта, який також виконує роль одного з важелів зовнішньої політики Кремля.
У той же самий час із поступовим скороченням вкладень в основну діяльність "Газпрому" – виробництво – наближається криза, котра вимагатиме допомоги й твердої руки Євросоюзу. Амбіції "Газпрому" встановити контроль над трубопроводом і транспортною енергетичною інфраструктурою необхідно стримувати, що передбачає створення умов для процвітання незалежних виробників. Дійсно, незалежні виробники вже забезпечують 20 відсотків внутрішніх продажів природного газу в Росії. Для нарощування потужності їхнього виробництва й надання їм прямого доступу на європейські ринки будуть потрібні стимули, що опираються на закони ринку.
Європа може допомогти справі, наполягаючи на участі Росії в Європейській енергетичній хартії, що змусить "Газпром" надати своїм конкурентам доступ до російських трубопроводів, а всі спірні питання вирішувати в міжнародних арбітражних судах. Європейська політика чесної конкуренції, котра вже дозволила приструнити гігантські компанії на зразок "Microsoft", може допомогти й "Газпром" перетворити в нормального учасника конкурентної боротьби.
Європейським лідерам варто було б вступити у відкриту дискусію про те, де саме зіштовхуються або в чому розрізняються інтереси Росії і Європи, причому ці переговори повинні враховувати думку й регіональних сусідів, які одночасно виробляють енергію й здійснюючий її транзит, - таких країн, як моя, Україна. Москва скоріше зрозуміє політику, засновану на загальній повазі до інтересів один одного, ніж прості заклики до дружби й добросусідства.
Росію слід вітати в інститутах й угодах, що стимулюють співробітництво, наділяючи її взаємними правами й обов'язками. Не звертати уваги на політичну й економічну агресію – значить придушувати російські реформи, а не підтримувати їх. З труднощами досягнута незалежність колишніх радянських республік не повинна виявитися картою, з мовчазної згоди розміняною на поступку російському прагненню до регіональної гегемонії.
Лідери Росії можуть розраховувати на розуміння з боку світового співтовариства у своїй боротьбі за подолання наслідків радянського ладу, який протягом поколінь скоював одну помилку за іншою. Але сфера впливу, котра 300 років зберігалася за російськими царями й комісарами, не перейшла до них у спадщину. Якщо Росія має намір стати для Європи серйозним партнером, разом з перевагами такого статусу вона повинна взяти на себе й зобов'язання, що гарантують стабільність. Якщо Європа має намір підтримати своє благополуччя й енергетичну безпеку, вона не має права вимагати меншого.
Юлія Тимошенко, колишній прем'єр-міністр України, сьогодні лідер опозиції
Переклад tymoshenko.com.ua
