Юлія Тимошенко,
екс-прем’єр-міністр України

Політичне життя України не схоже на степове. Наші виборці не можуть іти в одному напрямку на одних виборах і в протилежному напрямку під час наступного голосування, не побоюючись падіння з обриву. Українці – люди, що звикли до існування на межі: ми живемо або по один, або по інший бік великого вододілу.

Рік тому українці наважилися вибратися на незнайомі простори "по інший бік пагорба" і знайшли там демократію та обіцянки більш відкритої, чеснішої економіки. Але демократія безладна; тепер, коли Президент Ющенко відклав на потім виконання деяких обіцянок, розданих нашою Помаранчевою революцією, а від інших – відрікся взагалі, виникла вірогідність, що 26 березня, визначаючи своїм вибором склад нового парламенту, розчаровані українці вирішать повернутися до корумпованого автократичного правління.

Варіанти результату цих виборів – для моєї країни, для Росії і для Європи – цілком очевидні. З трьох лідируючих передвиборних коаліцій сили, що підтримали Помаранчеву революцію, бачать майбутнє своєї країни сучасним і демократичним. Інший блок, швидше за все, забезпечить їй повернення до похмурої, злиденної ізоляції – що, можливо, стане початком кінця нашої з таким трудом відвойованої незалежності.

Звичайно ж, наші "помаранчеві" сили не бездоганні, а Віктор Янукович (який знову протистоїть українським демократам) – аж ніяк не новий Сталін. Проте, аналіз обох варіантів розвитку подій підказує, що на чолі з тими, хто стояв на боці Помаранчевої революції, Україна залишиться членом клубу демократичних держав і відкритих економічних систем, тоді як за Януковича – може забути про реформи і знову впасти у похмурі обійми радянського минулого.

Партія регіонів Януковича протягом останніх місяців лідирувала за результатами опитувань суспільної думки, і всім варто було б пам’ятати, що Ющенко здобув остаточну перемогу над суперником у 2004 році з мінімальною перевагою, це не була приголомшуюча перемога зі значним відривом. Більше того, прийшовши до влади, Ющенко витратив рік на те, щоб розчарувати тих, чиї голоси йому тепер так потрібні.

Головний аргумент проти контрреволюціонера Януковича полягає в тому, що його прихід до влади загрожує обернутися нещадною спробою скасування демократичних і правових реформ в Україні. Більше того, він стане не самостійним керівником, а лише маріонеткою олігархів, які фінансують його партію, а, можливо, ще й Росії, що бажає (хоча й не настільки очевидно, як рік тому) його перемоги.

У партії Януковича, як у жодній інший, існує потужне ядро непоправних апаратників. Багато кандидатів від Партії регіонів прагнуть отримати депутатські мандати не для того, аби працювати на благо України, а заради отримання парламентської недоторканності, що дозволить уникнути правосуддя.

Кажуть, нам не варто хвилюватися, мовляв, демократія й ринкова економіка вже надто глибоко увійшли в українську повсякденність, щоб їх можна було чимось замінити; кажуть, що реформи безповоротні, а олігархічні клани, що керують країною, як і інші у Східній Європі, згодом перетворяться на звичайних законослухняних капіталістів. На жаль, ця точка зору заснована скоріше на бажаному, ніж на дійсному.

Через рік після Помаранчевої революції, яка продемонструвала відданість українців ідеалам свободи, Янукович, як і раніше, не виявляє віри в демократію, а Єдиний економічний простір з Росією, який він просуває, лише зміцнить образливу олігархічну систему й виключить лібералізацію. Зовнішня політика Януковича, можливо, й не стане синонімом неприкритого раболіпства перед Росією, але навряд чи буде явно орієнтована на Захід. Очолюваний Януковичем уряд обіцяє країні напів-нейтралітет напів-паралічу.

Зовсім не факт, що багато хто з прихильників Януковича бажає повернення до колишніх часів, але вони спантеличені політичними ударами останнього десятиріччя. Янукович потурає ксенофобам та антисемітам і знаходить особливо потужну підтримку в особі твердолобих консерваторів, які шкодують про падіння радянського ладу. Він також не збирається каятися в корупції, що досягла непристойного розмаху за час його перебування на посаді прем’єр-міністра.

Я не оголошую основних діючих осіб Помаранчевої революції зразками чесноти і не хочу робити вигляд, начебто розкол поміж мною і Ющенком не привів у зневіру багатьох з тих, хто взимку 2004-2005 років стояв поруч з нами на вулицях Києва. Але ніхто не стане сперечатися з тим, що ми дали Україні чесніший уряд і заклали фундамент більш відкритої економіки. Ми вийшли на бій з укоріненою корупцією, призвали до відповіді українських магнатів-грабіжників і сприяли становленню життєво важливого громадянського суспільства.

Завдяки цим змінам більшість українців змогли відчути впевненість. От чому наш народ має абсолютно ясно уявляти собі, за що він віддасть свій голос найближчої неділі. Я дала тверду обіцянку, що ніколи, ні за яких умов, не створю урядову коаліцію з Віктором Януковичем. Президентові Ющенку варто було б зробити те ж саме. Лише відновивши своє партнерство, ми отримаємо надію виконати обіцянки нашої Помаранчевої революції.

Кримінальний і Цивільний кодекси отримають повну силу; наші суди отримають можливість встати на ноги й відчути свою свободу. І, насамперед, нова Верховна Рада займеться справою – буде проводити в життя нові закони та контролювати діяльність уряду, а не ділити бюджет між корумпованими кланами. Ми будемо боротися за реформи, необхідні для того, щоб привести країну до європейських стандартів. Відновимо нормальні відносини з Росією Володимира Путіна.

Вибори рідко є вирішальною подією – "пан або пропав". Але ці – саме з таких. Тому що вирішальна битва за свободу й незалежність України не завершилася минулої зими. Повернення Януковича стало б катастрофою для України, для Росії і для Європи, оскільки воно поставить під сумнів саму незалежність України і захопить Росію мріями про оновлену імперію. Тільки друга перемога над Януковичем може дати українському народові майбутнє, сповнене свободи і надії.

Переклад з англійської – tymoshenko.com.ua