Юлія Тимошенко розгонистим кроком впливає у двері єрусалимського готелю "Цитадель Давида", і по п'ятах за нею йдуть дужі чоловіки. З високо піднятою головою, із сяючою на обличчі посмішкою вона, подібно до зірки екрану, марширує до ліфта, куди її проводять, як королеву. Або, у всякому разі, як "помаранчеву принцесу" - титул, який глава української опозиції заслужила не походженням, не красою, а тим, що у 2004 році саме вона була головною призвідницею ліберальної революції у своїй країні.
Провівши весь день за оглядом визначних пам'яток і добуванням фактів, політичний реформатор (схожа скоріше на фотомодель двадцяти із чимсь років від народження, аніж на 46-річного політика, колишнього прем'єр-міністра) насолоджується "п'ятьма хвилинами перепочинку", перед тим як знову зануритися у світло прожекторів, спалаху фотокамер, буйство подій. До всього цього вона цілком звична, все це вона використає для досягнення мети - повернути собі місце нагорі, яке вона вважає справедливо своїм; зайняти єдину позицію, яка дозволить, за її власними словами, хоч щось змінити.
Для кожного, хто лише з чуток знайомий з українською політикою, це може пролунати дивно, адже Тимошенко вже довелося попрацювати в уряді президента Віктора Ющенка, якому вона допомогла, розігравши "помаранчеву" карту, перехопити переможну ініціативу на виборах. Саме її репутація безстрашного борця з олігархами, а також з корупцією й економічним застоєм (в яких українці звинувачували цих самих олігархів) проклала шлях до президентського поста для Ющенка й до крісла прем'єра - для неї самої.
Нерозривний союз Тимошенко з Ющенком розпався торік, коли президент дав свою згоду надати монополію на весь газовий імпорт України російській державній газовій компанії й австрійській інвестиційній фірмі. Тимошенко втратилася пост за критику власного уряду після цієї капітуляції, - хід, у якому, на думку самої Тимошенко, винні соратники й радники Ющенка.
Ще того не легше, населення України початок зневірятися в "помаранчевому" відновленні, на яке воно покладало свої надії й за яке віддавало голоси. Прозоре управління й процвітаюча економіка, до яких прагнули українці, помалу стали сприйматися як прості гасла. Деякі думають, що це розчарування може привести до возз'єднання сил між рухом Ющенка "Наша Україна" і БЮТ (тобто "Блоком Юлії Тимошенко"), навіть якщо для цього буде потрібно перекинути міст через прірву, яка їх розділяє.
Інтерв'ю, яке зайняло годину і відбулося в готельному номері (за допомогою перекладача з українського на іврит), було присвячене "пост-помаранчевій" епосі в Ізраїлі та в Україні, джерелам повсюдної політичної корупції й платформі БЮТ як "плану побудови справедливого суспільства".
Чи знаєте ви, що використання ізраїльськими поселенцями помаранчевих кольорів як символу руху проти політики "розмежування" надихнуте "Помаранчевою революцією" в Україні, яку ви очолювали?
Я не лише знаю про це, але й щоразу, коли під час своєї поїздки я зауважувала автомобіль із причепленою до нього помаранчевою стрічечкою, це зігрівало мені серце.
Чи можете ви провести які-небудь паралелі між результатами "помаранчевих" кампаній 2004 року в Україні й 2005 року в Ізраїлі?
В Ізраїлі проблеми надзвичайно складні. Тут на карту поставлені життя громадян - передусім молодих громадян - країни. Жодна інша держава чи іноземний політичний діяч не можуть дати повний і всебічний аналіз ситуації. Я можу сказати лише, що за українською Конституцією для будь-якої зміни кордонів необхідно спочатку провести загальний референдум.
У цих двох кампаній є спільна риса: вони обидві принесли свої плоди. В Україні були зруйновані прогнилі урядові інститути. В Ізраїлі було припинене подальше розмежування, оскільки люди явно не підтримали [плани подальших територіальних поступок].
Ізраїльські політики, з якими я зустрічалася, також аналізували наслідки розмежування (зрештою, будь-який процес варто оцінювати за його результатом), задаючись питанням: чи послужило воно зміцненню безпеки країни в цілому й окремих її громадянах зокрема.
Тут мені хотілося б додати, що мене надзвичайно зворушив героїзм, який ізраїльтяни проявляють у всіх сферах життя. Люди дійсно живуть тут в умовах постійної загрози їхньому життю. Багато прибули сюди з країн, де подібна небезпека їм не загрожувала. У цих людей є можливість повернутися в країни свого колишнього проживання, але лише деякі користуються нею. Це дуже мене вразило й надихнуло. Ці прояви героїзму гарантують країні незалежність, безпеку й суверенітет. Вони подають наступним поколінням приклад того, як варто відповідати на питання, критичні для існування держави.
Одне з основних гасел вашого політичного руху - боротьба з політичною корупцією. Сьогодні в Ізраїлі ведеться безліч розглядів щодо зловживання владою у вищих ешелонах. Чи вважаєте ви, що корінь корупції однаковий усюди у світі, чи її причини відрізняються у різних країнах?
Корупція - явище загальне, воно має спільне для всіх джерело. У корупції три основні причини: перша - зв'язок між грішми й владою. Характер і якість управління відповідальні за те, до якого ступеня вдається [відокремлювати одне від іншого]. І у випадку, коли люди помиляються в своєму виборі власних лідерів (електорат має таке право й іноді, хм...), повинен бути механізм, який дозволить їм позбутися цих лідерів якомога швидше.
Друга причина - відсутність перевірок і ревізій з боку контролюючого інституту, який міг би досліджувати кожну "молекулу й атом" уряду під своїм мікроскопом. Країни, де політична корупція цвіте пишними кольорами, характеризуються відсутністю механізму, що служив би цій меті, а не просто був би присутній просто як інститут з відповідною назвою. Населення не володіє інструментом контролю над урядом. Тут необхідна сильна парламентська опозиція, в розпорядженні якої був би конституційний інструмент контролю (за тієї умови, зрозуміло, що члени опозиції самі чогось вартують з погляду моралі). Оскільки опозиційна партія бореться за право очолити уряд, вона тягне з існуючого уряду кишки - настільки, що всякий може побачити, чим він ласував на сніданок.
Третє джерело корупції - відсутність відповідальності, коли навіть у випадку викриття нічого не відбувається. От чому механізм контролю повинен бути зовсім незалежний від уряду: лише тоді цей інститут зможе легально змусити уряд зрадити своїм звичкам.
Чому жодній країні так і не вдалося знищити корупцію? Як вийшло, що країни, здатні створювати ядерну зброю й відправляти в космос "шатли", виявляються перед нею безсилі? Відповідь проста: жоден уряд на світі не зацікавлений в знищенні корупції, оскільки будь-яка група, котра приходить до влади, у результаті користується нею, переслідуючи власні цілі. Щоб знищити її, потрібна політична воля. Коли моя група прийде до влади, ми першим же ділом переконаємося в створенні сильної опозиції [самим собі].
Однак ви вже працювали в складі уряду. Чому вам не вдалося досягти цієї мети, коли така можливість була?
Ви цілковито праві. Я двічі входила до складу уряду - спочатку як заступник прем'єр-міністра, а потім і в якості самого прем'єра. Але мої погляди не поділяв ніхто з [решти] коаліції, яку подібні зміни не дуже цікавили. Проте мені вдалося проштовхнути ряд законів, хоча цього не було достатньо.
В Україні, як і в Ізраїлі, парламентська система влади. І, як висловлюються всі експерти в даному питанні, жоден уряд, який опирається на коаліцію, не може бути названий дійсно стабільним. На жаль, я не могла діяти незалежно - через коаліцію - і впроваджувати всі ті зміни, до яких прагнула. Щоб розправитися з корупцією, група повинна опиратися не на коаліцію, а на людей. Ось чому основна мета нашої політичної боротьби полягає в тому, щоб набрати 51 відсоток підтримки народу.
Наш рецепт електоральних реформ такий: спочатку всі партії беруть участь у виборах. З тих, хто подолав виборчий поріг, дві найбільші повинні продовжити змагання за лідерство. Партія, яка здобуде перемогу, стане правлячою партією, друга - партією опозиції. Менші партії потім приєднаються або до коаліції, або до опозиції. Ми вважаємо, що це дасть більше стабільності. Не знаю, чи підійде подібний механізм і для Ізраїлю.
Коли розвалився Радянський Союз, на Заході й, зокрема, у Сполучених Штатах, ця звістка була зустрінута з великим оптимізмом. З того часу в Росії й прилеглих до неї країнах події розгорталися не надто оптимально. Чи не здається вам, що на зміну комунізму прийшла олігархія?
Я не просто від усієї душі вітаю незалежність України (досягнуту в результаті падіння Радянського Союзу), але й боротимуся за те, щоб зміцнити її, до останньої краплі своєї крові. Ми так довго боролися за неї, і не відступимося за будь-яких обставин.
Не можна сказати, що ми не зіштовхнулися з безліччю проблем. Перехід від соціалізму до ринкової економіки здійснювали комуністичні активісти, котрі не знали нічого іншого, крім того, до чого звикли в епоху Рад. У результаті ми маємо корупцію, про яку зараз говоримо.
Ми повинні й далі йти шляхом побудови справедливого суспільства, заснованого на свободі, ринковій економіці, совісті й так далі. Це тяжка праця, належить ще чимало пройти. Я вірю в європейське майбутнє України, і будуватиму це майбутнє.
Останнє запитання, відповідь на яке, як мені здається, цікавить всіх жінок, що стежили за вашим візитом: як вам вдається обернути косу довкола голови?
[Відповідь звучить крізь сміх] Дозвольте мені гучно оголосити, що я сама винайшла цей стиль зачіски, і щодня сама нею займаюся. Моє волосся було предметом неослабної уваги в моїй країні. У кожного є що сказати на цей рахунок. Але я помітила, що у всіляких довколамодних колах Європи вона також залишила свій слід. Я щаслива вже тому: принаймні, моя зачіска викликає інтерес до України.
Українське телебачення змусило мене розпустити косу й укласти її заново перед камерами, і вся країна - 48 мільйонів людей - стежила за тим, як я це роблю.
Виготовлення цієї зачіски забирає в мене рівно сім хвилин. Рекомендую спробувати всім жінкам, у кого довге волосся. У вас дуже гарне волосся, але якщо захочете поекспериментувати зі стилем зачіски, приходьте до мене, і я вам допоможу.
До речі кажучи, я була цілковито зачарована спікером вашого Кнесету [Далією Іцик]. Яка чарівна жінка! Така жіночна, мила, так добре говорить. Те, що ваша країна надала такий пост цій людині, робить їй честь.
Руті Блюм, The Jerusalem Post
Переклад tymoshenko.com.ua
