20 травня 2006
Аллістер Хіт
Для легіонів її прихильників вона – Помаранчева принцеса, богиня української революції й найгарніший у світі політик. Навіть її критики визнають, що її світле волосся, укладене в схожу на діадему косу в традиційному стилі українського селянства, і пишні вбрання "на замовлення" роблять Юлію Тимошенко постаттю майже сюрреалістичною, чимось середнім між принцесою Лейєю із "Зоряних війн" і принцесою Діаною.
Яскрава зовнішність допомогла їй стати культурним явищем світового масштабу, коли Юлія Тимошенко вийшла на барикади під час української Помаранчевої революції, і вже пізніше, коли торік вона недовго займала пост прем’єр-міністра. Журнал Forbes назвав Тимошенко третьою серед найвпливовіших жінок планети – після Кондолізи Райс, державного секретаря Сполучених Штатів Америки, і Ву Ї, китайського віце-прем’єра; у будь-який момент (залежно від результату переговорів про створення правлячої коаліції, що тривають у Києві) Тимошенко може або повернутися в крісло прем’єр-міністра України, або зробитися негласно правлячим "сірим кардиналом".
Направляючись на зустріч із Тимошенко минулого тижня, я трохи побоювався бути розчарованим, з огляду на весь той галас, що неодмінно слідує за нею, немов за якоюсь поп-зіркою. Вона відвідала Британію з коротким візитом, щоб зустрітися з фінансистами й Вільямом Хагом, міністром закордонних справ у тіньовому кабінеті. Однак побоюватися було не варто. Після довгого очікування в коридорі, перед номером в отелі "Савой", біля дверей якого несли вахту загрозливого вигляду українські охоронці та американські радники, мене зрештою ввели всередину, де я побачив саму Тимошенко – точнісінько таку, як про неї говорять: невисока жінка, яка без видимих зусиль викликає у співрозмовника трепет і повагу. На ній були бездоганний білий костюм зі спідницею і нитка перлів, у руках – сумочка в тон, на ногах – туфельки на гострому каблучку. Їй 45, але виглядає вона щонайменше на десяток років молодше.
Навіть більше зачіски вражає її гіпнотичний погляд, що має ледве не шокуючу силу і знаходиться у повному контрасті з тихою, майже невиразною манерою говорити. Вона, не відриваючись, дивилася мені в очі протягом кожної відповіді на кожне запитання; ніби цього мало, вона змушувала мене нервувати, продовжуючи вдивлятися у мене навіть тоді, коли починав говорити перекладач. Всі мої спроби зіграти з нею в ту саму гру виявилися невдалими, і я почав возитися з диктофоном, аби не довелося визнати поразку. Коли ж я знову підняв погляд, її карі очі, як і раніше, невідривно дивилися мені в обличчя.
Мені до смерті хотілося задати їй одне запитання – і воно не мало ніякого стосунку до казкової зачіски, яку, за її власним визнанням, вона власноручно укладає щоранку за якихось сім хвилин. Хоча іноді неї називають українською "Залізною Юлею", Тимошенко ніколи не розкривала свого відношення до Маргарет Тэтчер. Що вона може сказати про неї? "Напевно, існує така природна солідарність – жіноча солідарність", – з посмішкою початку вона. Але їй є, що до цього додати. "Я захоплююся нею як сильної, яркою особистістю", – сказала Тимошенко фразу, що нізащо не захотіли б повторити представниці нинішнього покоління боязких, политкорректных апаратниць табору Торуй, що мріють вийти на перші ролі в партії. Потім – кульмінація: "Так, дійсно, Маргарет Тэтчер для мене – зразок". Коли в інтерв’ю 1996 року журналу The Spectator дівчата з групи The Spice Girls назвали себе "тетчерістками", ми всі розуміли, що це жарт; але коли лякаюче сувора Тимошенко вперше заявляє про те, що Тетчер – її рольова модель, ці слова варто сприймати з усією серйозністю.
Між цими двома жінками і справді досить багато спільного. Як і у випадку з Тетчер, люди або ненавидять Тимошенко, або обожнюють її; байдужих немає. Для численних очорнителів в Україні і в Росії вона всього лише популіст, який несе відповідальність за збільшення ряду українських проблем, олігарх, що володіє гігантським газовим капіталом, сколоченим під час керування "Єдиними енергетичними системами України" в середині 90-х. Над цими обвинуваченнями Тимошенко посміялася, щоб провести інші паралелі між собою і леді Тетчер: "Я переконана, що будь-яка сильна особистість в політиці викликає як позитивні, так і негативні емоції. Чим сильніше особистість, тим радикальніше ці емоції".
Тимошенко давно вже використовує свою жіночність у політичних цілях. Вона з’являлася на обкладинці українського видання журналу Elle, якось зазначила, що будь-яка "справжня жінка" була б щаслива прикрасити собою обкладинку журналу Playboy, нерідко відпускає жарти з сексуальним підтекстом. Але, відпрацювавши два роки на посаді віце-прем’єра, у 2001 році вона була ув’язнена: їй було пред’явлене обвинувачення у підробці митних документів і газовій контрабанді. Згодом її звільнили, знявши всі обвинувачення. Ті ж, хто знайомий з нею близько, кажуть, що проведені за ґратами 42 дні наділили її сталевою рішучістю домогтися успіху і знищити ворогів.
Тимошенко завоювала репутацію лівофлангового політика під час першого терміну свого прем’єрства (Президент Віктор Ющенко відправив її у відставку через сім місяців, після голосного скандалу), але тепер вона має намір посилити "тетчерівську" лінію у своєму підході до економіки. На посаді прем’єр-міністра Тимошенко вимагала широкого перегляду приватизацій, які відбулися за нез’ясованих обставин у часи правління колишнього Президента Леоніда Кучми. Тепер же вона рішуче налаштована на підтримку подальших реформ і запевняє, що її початкову політику витлумачили спотворено.
"В результаті жорсткої політичної боротьби між старою системою і новою "помаранчевою" командою преса опублікувала безліч міфів, що стосуються ре-приватизації, націоналізації та цінової політики. Я б хотіла наголосити, що все це – повний абсурд, ми не маємо наміру робити нічого подібного", – завірила вона мене. Будь-які суперечки щодо легітимності колишніх приватизацій (декотрі з яких відбулися за надзвичайно заниженими цінами, призначеним для друзів колишнього проросійського режиму) будуть вирішуватися в судах. "Законність або незаконність приватизації, взагалі будь-які питання, що мають стосунок до приватної власності, не входять у компетенцію будь-яких чиновників. Подібними справами займається тільки суд".
Незважаючи на те, що Помаранчева революція закінчилася, на думку багатьох, розчаруванням, Тимошенко запевняє, що вона принесла чимало доброго, і що їй не терпиться знову роздути згасле полум’я. "До Помаранчевої революції ми жили в типовій пострадянській державі з усіма пострадянськими правилами", – сказала вона. Там були "корупція, клани, непередбачуваність, безпорадність, відсутність ефективної судової системи, явні перекоси й відсутність незалежності у засобів масової інформації. Щоб правильно зрозуміти все значення Помаранчевої революції, потрібно було жити в країні у той період. Помаранчева революція абсолютно змінила Україну".
Тимошенко хоче дати новий старт амбіційній програмі реформ в області вільного ринку. "Коли я працювала прем’єр-міністром, мій уряд зумів анулювати понад 5000 підзаконних актів, що забезпечували всі умови для процвітання корупції в сфері бізнесу. Нам хотілося б продовжити цю політику". Вона завірила мене, що продовжить приватизувати стратегічні підприємства України (починаючи з сектора комунікацій, де уріже мита й тарифи), зніме бар’єри, що стоять перед західними банками й страховими компаніями, забезпечить "реформування судової системи, щоб гарантувати стабільність і надійність партнерства".
І для Тимошенко, і для Заходу взагалі одна з найбільших проблем – той факт, що 80% російського газу експортується в Європу через територію України. На початку поточного року, воліючи покарати Україну за Помаранчеву революцію, президент Володимир Путін сильно підняв ціну, яку Україна платить за свій газ; він ненадовго припинив поставки, що відбилося й на Європі. "Україна поважає Росію як сусіда і як політичного партнера, але вирішення проблеми енергетичної незалежності для України – це питання найпершої важливості. Причина того, що воно досі так і не вирішено, – відсутність політичної волі у влади". Вона сказала мені, що хоче залучити західних інвесторів, які допомогли б перебудувати нафтовий і газовий сектори, інтегрувати електромережу України в європейську, спалювати більше вугілля і менше газу, побудувати нові трубопроводи й підвищити безпеку атомних електростанцій.
У політиці Юлія Тимошенко займає окрему нішу. Вона – вражаюче потужний комунікатор, який ідеально проектує власний імідж, що вічно оновлюється; лише чотири роки тому вона була довговолосою брюнеткою. Вона – висококласний фахівець зі створення брендів: очолювана нею політична партія називається Блок Юлії Тимошенко, і вона, ймовірно, єдиний сучасний політик (за винятком, хіба що, Фіделя Кастро), чия зачіска й манера одягатися задають тон моді. Її особисте життя (вона одружена, але її ім’я пов’язували з рядом впливових чоловіків) обговорюється в журнальних колонках пліток. Її веб-сайт, що має англомовну версію, – безперечно, найбільш розгорнутий і продвинутий у порівнянні з інтернет-сайтами будь-яких політиків по цей бік Атлантики. З цієї сторінки можна завантажити чимало корисних речей, прикрашених "брендом Тимошенко", включаючи скрінсейвер з нею, позуючою на мотоциклі, а також десятки міні-фільмів, уривків телепередач із її участю та аудіо-файлів. Тут можна побачити фотографії з нещодавнього весілля її дочки Євгенії, випускниці лондонського Інституту економіки, яка вийшла заміж за Шона Карра, довговолосого учасника йоркширської рок-групи, що має назву The Death Valley Screamers.
Переговори між політичними партіями України, які тривають досі, почалися відразу по закінченні виборів, що відбулися 26 березня. Швидше за все, нова правляча коаліція буде мати "помаранчевий" колір, а про створення цієї коаліції ми можемо почути ще на поточному тижні. Очолить її блок Тимошенко, а ввійдуть у неї ще дві партії – "Наша Україна" Віктора Ющенка і партія соціалістів. "Вже вдруге населення проголосувало за орієнтацію на Європу, за європейський політичний вектор, за інтеграцію у світові ринки, цивілізований шлях розвитку", – сказала Тимошенко.
Вона визнала, що мудрі, тривалі переговори "комусь можуть здатися ознакою нестабільності або безладдя, але я можу вас запевнити, що це не так. Все це говорить лише про продовження швидкої й потужної трансформації. Сьогодні Україна – це Польща або Чеська республіка дев’яностих. Перед нами відкриті всі шляхи". На цій ноті українська "Меггі" встала, повісила на плече сумочку й побажала мені всього найкращого.
Аллістер Хіт – редактор The Spectator, зам. головного редактора Business.
Переклад з англійської – tymoshenko.com.ua
