Волтер Пархоменко
15 квітня
Більше ніж через два місяці після парламентських виборів в Україні не дивно, що уряд знаходиться у стані глибокого паралічу, що не обов’язково закінчиться призначенням нового прем’єр-міністра. Короткий "тайм-аут" запропонований Президентом Віктором Ющенком після березневих виборів нібито-то для того, щоб розробити дуже необхідну коаліційну програму, яка б визначила завдання та обов’язки помаранчевих коаліційних партнерів на наступні п’ять років, розтягнувся до нескінченості, жорстко обриваючи терпець навіть святих, але, що важливіше, нації, більша частина якої живе на межі бідності.
Справжньою причиною тайм-ауту Президента, здається, є загальновизнаний факт, що вражаюча перемога Блоку Юлії Тимошенко на березневих парламентських виборах застала Президента та його близьких радників зненацька. Не маючи плану дій на наступні дні, вони скористалися тайм-аутом, політичним варіантом дій, який швидко стає ознакою цієї президентської адміністрації. Критики цього тайм-ауту вказують на те, що така необхідна програма Помаранчевої коаліції вже існує і просто не здійснюється, а Президент та його близькі радники присвячують всі свої зусилля протягом всього цього періоду винайденню шляхів завадити Тимошенко стати прем’єр-міністром, чи принаймні розробити механізми нової коаліційної угоди, яка обмежить її значні повноваження. Президент, очевидно, побоюється залишитися без значних повноважень в разі прем’єрства Тимошенко.
Зовсім не дивно, що Президент Ющенко хотів би мати більший, а не менший обсяг влади. Однак, за іронією він вирішив не використовувати свої існуючі повноваження для того, щоб авторитетно втрутитися і припинити затягнуту патову ситуацію з формуванням Помаранчевої коаліції, на чому неодноразово наполягали колишні соратники по Майдану. Замість цього він вирішив відігравати відсторонену та переважно номінальну роль в цих болісно затягнутих переговорах. В той же час, багаж проблем країни є переповненим, що робить з кожним наступним днем завдання будь-якого нового прем’єр-міністра складнішим. Економічні та політичні протести все частіше виплескуються на вулиці України, а центральний уряд в той же час залишається по-суті паралізованим.
Юлія Тимошенко, з іншого боку, амбіційно прагне влади, але лише як засобу закінчення розбудови держави, в якій панує верховенство права і однаково захищаються права звичайних громадян та іноземних інвесторів. Думати по-іншому – це серйозне непорозуміння. Вона не керується ненаситною жагою влади, в чому її звинувачують деякі критики.
Не дивно, що значна частина висвітлення Тимошенко у засобах інформації є упередженою і або надзвичайно про- або анти-тимошенківською. Однак, окрім популярних образів її як принцеси-воїна, слов’янської Жанни Д’Арк, останнього самурая, газової принцеси, рушійної сили Помаранчевої революції та пристрасної фатальної жінки, існує більш складна реальність, яку неповністю усвідомлюють як тут, так і за кордоном.
Вирішальним питанням для України сьогодні є: Яким чином ми можемо краще зрозуміти потенціал Юлії Тимошенко для виведення країни зі складного економічного та політичного положення?
Відповідна теоретична література західної політичної науки дає нам деякі корисні критерії для вирішення цього питання. Вона зазначає, що більш поінформовану базу для оцінки можна отримати, розглянувши здатності лідера навчатися, відновлювати сили та змінюватись.
То що ж ми побачимо, якщо покладемо відповідні дані про Тимошенко під збільшуване скло критичного аналізу?
Часто говорять, що важливо вчитися на власних помилках, але все ж краще вчитися на помилках інших. Тимошенко швидко визнає свої помилки та провину, і ще швидше робить все, щоб вони не повторились. За часів її прем’єрства за Ющенка протягом 2005 року, її економічна програма, особливо, що стосується політики реприватизації та соціальних витрат, спричинила значне занепокоєння серед потенційних західних інвесторів. Тимошенко заявляє, що її повністю не зрозуміли. Протягом останніх шести місяців вона неодноразово виступала перед іноземною аудиторією, включаючи Британсько-українську та Американо-українську торгові палати, щоб прояснити ситуацію та підкреслити, що вона прагне створити сприятливе для бізнесу середовище, в якому можлива реприватизація буде дуже обмеженою і буде виключною справою українських судів. Загалом, Тимошенко наполягає на тому, що вона намагатиметься створити передбачуване середовище, в якому існуватиме верховенство права, однакове для іноземних інвесторів та українських громадян.
Більше того, Тимошенко чітко пояснила, що як прем’єр у новому уряді вона вимагатиме, щоб всі міністри у її Кабінеті активно підтримували коаліційну програму реформ, щоб не повторився досвід її прем’єрства у 2005. Вона також поклялася ніколи не повторити стратегічну помилку Ющенка, коли він пішов на компроміс з принципами Майдану, об’єднавши минулого листопада сили зі своїм суперником та опонентом на останніх президентських виборах Віктором Януковичем, в обмін на підтримку його партією кандидатури Ющенка на посаду прем’єр-міністра, Юрія Єханурова.
Що стосується здатності Тимошенко відновлювати сили, то більшість українських спостерігачів вважали, що її політична зірка потьмяніла, коли Ющенко звільнив її з посади прем’єра минулого вересня. В одному з інтерв’ю на українському телеканалі Тоніс у березні вона відверто розповіла про темні, важкі дні після її відставки, але зазначила, що вона ніколи не втрачала надії, швидко "політично воскресла" та залишилася "невиправною оптимісткою" тільки тому, що у неї немає кращої альтернативи.
У наступні місяці Тимошенко також надзвичайним чином повернула сили своєму політичному блоку, відновивши його обличчя, що включало продуманий позитивний образ. Пізніше вона організувала та провела блискучу передвиборчу кампанію, яка не зверталася до брудних трюків та чорного піару інших партій, а натомість представляла позитивне, сердечне послання "справедливість є, за неї варто боротися". Протягом кількох наступних місяців вона більше 400 разів виступала на площах міст та актових залах по всій країні перед приблизно 4 мільйонами осіб, як зазначено на її веб-сайті. У той же час, президент Ющенко спостерігав за розщепленням його блоку на кілька інших партій та зменшенням його народної підтримки.
Що важливо, Тимошенко також не втрачала надію і не була переможена у лютому 2001, коли Президент Леонід Кучма, використавши сумнівні бізнесові злочини як привід, наказав заарештувати та ув’язнити її через її жорстку опозицію його корумпованому режиму. Вона не дозволила своєму духові зламатися за декілька тижнів ув’язнення і пізніше повернулася в політику ще рішучішою, ніж коли-небудь, позбавити країну закоренілого корумпованого уряду та Кучми зокрема.
Щодо здатності Тимошенко змінюватись, то вона є гнучкою але принциповою. На відміну від Президента Ющенка, вона категорично відмовляється коли-небудь утворити будь-яку коаліцію з Януковичем та його Партією регіонів, але продовжує простягати оливкову гілку Президенту, не зважаючи на деякі гострі політичні розбіжності. Переконана прихильниця європейської інтеграції, вона також займає прагматичну позицію у питанні НАТО, закликаючи до проведення загальнонаціонального референдуму як суттєвої вимоги для членства у альянсі.
Що стосується здатності Президента до змін, то найбільш очевидною є його глибинна неспроможність розвинути справжнє партнерство з його колишньою близькою помаранчевою соратницею Юлією Тимошенко. Більше того, ще є прикра неспроможність Президента розірвати відносини з дискредитованими ключовими членами його близького оточення, зокрема Романом Зваричем та Петром Порошенком.
У цьому світлі, неможливо уникнути декількох висновків.
Перш за все, очевидно безкінечна суперечка щодо формування Помаранчевої коаліції більше стосується боротьби за владу та розподіл ключових посад у новому уряді та парламенті, а не потреби скласти ще один великий документ помаранчевої команди. Тут в Україні цю думку можна почути щодня у випадкових розмовах зі звичайними громадянами, часто її доповнюють вигуки: "Українці не дурні! Ми знаємо, що вони роблять."
По-друге, більшість політичних оглядачів недооцінюють здатність Тимошенко вчитися, відновлювати сили та змінюватись, і переоцінюють потенціал Ющенка у цих сферах. Детальний аналіз дій Тимошенко показує, що вона є стратегічним мислителем та розробником планів, який підходить до вирішення проблем дуже систематично і активно використовує різнопланові інтерпретації своїх помічників та незалежних експертів, коли приймає важливі рішення. І навпаки, стилю лідерства президента у внутрішніх питаннях, включаючи енергетичну безпеку, очевидно не вистачає стратегічної орієнтації. За декількома примітними виключеннями, протягом останніх півтора років він був реакційним і відзначився гасінням пожеж, абияким веденням справ, використанням тайм-аутів та навіть кризовим стилем керівництва.
Нарешті, президент Ющенко має зрозуміти, що все більше українців, включаючи колишніх палких прихильників, вважають, що він ставить свої політичні амбіції та особисті інтереси загалом вище суспільних інтересів. З кожним днем все більше українців бачать, як він все далі віддаляється від реального світу своїх власних громадян. Вони бачать, як він зручно влаштувався в тісному оточенні приблизно півдесятка своїх найбільш лояльних членів команди, беззахисний проти та перебравший їх містечкове мислення, слабко пов’язаний зі своїми громадянами, і то переважно через телевізійні виступи під час формальних подій та щотижневі радіозвернення до нації.
Тут, в Україні, також створюється все більше суспільне враження, що Президент занадто зайнятий тим, що добивається уваги Заходу, і не має часу авторитетно і рішуче діяти вдома; занадто зайнятий, щоб прискорити формування нового уряду, який би зміг почати розв’язувати внутрішні проблеми країни.
Безсумнівно, призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром у новому уряді не стане панацеєю для численних економічних та політичних проблем України, зокрема системної корупції, енергетичної небезпеки та затриманої адміністративної та судової реформи. Можна очікувати, що незліченні політичні опоненти активно працюватимуть над тим, щоб саботувати її спроби реформування. Інші особи, включаючи блок "Наша Україна", без сумніву, мовчки спостерігатимуть та сподіватимуться, що вона оступиться.
Але Тимошенко, за її власним зізнанням, чітко усвідомлює політичне мінне поле, яке лежить перед нею, вона готова більше, ніж коли-небудь, до жорстокої боротьби попереду. Її виключна здатність вчитися на минулих помилках, відновлювати сили та рухатися вперед після серйозних невдач, її здібність бути гнучкою але принциповою перед лицем змін, а також її яскраво проведена виборча кампанія, все це разом вказує на те, що вона є найкращою надією України.
Волтер Пархоменко, Ph.D, Старший співробітник Атлантичної Ради Сполучених Штатів, який зараз знаходиться в Україні
Переклад з ангійської – byut.com.ua
